3. В гостях у дядечка Карла

Вже була обідня година, і бурчання в животі нагадало їй, що саме час завітати до дядечка Карла — поїсти й, можливо, отримати кілька порад.
Еола йшла цим районом міста, насолоджуючись його бурхливою енергією, прислухаючись до галасливого натовпу й вдихаючи запахи готових страв, що лише сильніше розпалювали апетит.

Дівчина йшла вулицею, не поспішаючи, насолоджуючись цією особливою атмосферою. Її кроки привели до знайомої двері з потертою вивіскою, на який значилось «В гостях у Карла».

Її одразу огорнув духмяний запах спецій та свіжозвареного бульйону мішався з гіркуватим ароматом елю. Проста обстановка, із старими дерев’яними столами та лавами, надавали цьому місцю свого автентичного характеру.

Погляд Еоли ковзнув по стінах, на висіли малюнки старого порту, кораблів, сіті для лову риби та інше рибацьке начиння.  З кухні її вже вітали знайомі звуки – клацання каструль, шарудіння ложок, тихий сміх і розмови.

Пролунав дзвін металевого кухля, що впав.
— Хто до нас завітав?! — сплеснув руками дядечко Карл.

Він стояв у центрі кімнати, за масивною барною стійкою.

Чоловік невисокого зросту з широкими плечима. Найбільше в його зовнішності впадали в око руда борода та густі вуса — він справляв враження справжнього морського вовка. На ньому була біла сорочка з закачаними рукавами, звиклими до важкої праці, і високі шкіряні чоботи, що рипіли при кожному кроці.

Еола мимоволі уявила в його руках старовинну сокиру зі стіни — мовчазну згадку про його бурхливе минуле. Карл витер руки фартухом, на якому вже виднілися сліди кулінарних пригод, і рушив до неї.

Карл завжди був люб'язний до відвідувачів, але погляд залишався глибоким і пильним ніби він знав більше, ніж хотів би сказати.

Дядечко Карл належав до раси карлів, відомих умінням “робити гроші з повітря”. Замолоду він добре повоював, ходив морями Енали разом із піратами. Що з цього було правдою — ніхто не знав напевно, але після повернення в нього вистачило золота, щоб відкрити власну справу.

Він завжди усміхався, коли бачив Еолу, але цього разу, навіть без слів, зрозумів, що її щось турбує.

Еола сіла за стіл, вдихаючи знайомі запахи. Тіло відразу розслабилося, наче тягар з її плечей почав поступово сповзати. Тут, у цьому місці, вона відчувала себе у безпеці, ніби світ зупинявся, і всі проблеми залишалися за дверима. Відчуваючи тепле ставлення Карла, вона почала розповідати про останні труднощі в майстерні, про пропозицію Травеля, і про те, як поводився Ранульф, вона чомусь змовчала. Її голос звучав тихо, і кожне слово давалося з труднощами, але вона не зупинялася – з підтримкою дядечка Карла їй ставало легше.

Він уважно слухав, поки була не допита чашка свіжозавареного чаю разом з пиріжками.

— Знаєш, — почав він після паузи, — життя часто ставить перед нами неприємні ситуації, але вони не визначають, ким ми є. Нас визначає те, який вихід ми знаходимо, що обираємо і як це нас змінює. Твоя майстерня — це частина тебе, і ти ніколи її не втратиш, поки тримаєшся за те, що любиш. Усі труднощі… це лише випробування. А ти вже пройшла не одне.

Він на мить замовк, дивлячись на Еолу з м’яким виразом обличчя, ніби підбирав потрібні слова.

— Про випробування — це ви слушно сказали, — задумливо мовила дівчина. — Надто вже вчасно цей Травель з’явився. Це може бути перевірка з боку королівської служби — чи дотримуюся я ексклюзивного права на магічні чоботи від лісової розвідки.

— Можливо, ти й маєш рацію, — відповів Карл, почісуючи свою вогненну бороду. — У будь-якому разі я раджу тобі не боятися робити кроки вперед, навіть коли здається, що все валиться з рук. Ти маєш великий потенціал, і я вірю, що твоя майстерня — це лише початок. Пам’ятай: навіть найменші кораблі не бояться штормів, бо знають, що попереду завжди буде спокійне море.

Еола всміхнулася, відчуваючи, як слова Карла дійсно проникають в її серце. Вони не вирішували всіх проблем, але на мить дали їй сили подивитися на ситуацію з іншого боку.

— Що ж до цього Травеля, то спробуй, перед тим як надати остаточну відповідь, привести його до мене під надуманим приводом. Я хочу на нього подивитися. Я знав багатьох, з ким працював твій батько, тож, можливо, зможу впізнати його. Якщо все гаразд, я підійду до вас і запропоную скуштувати печеню, а якщо справи кепські, то скажу, що через хворобу кухаря є тільки ель та холодні закуски.

— Дякую, — прошепотіла вона. — Ти завжди знаєш, чим допомогти.

— А це моя робота, салаго. Ти не одна в цьому світі. І якщо що, я завжди поруч.