2. Зарозумілий лихвар або хмари насуваються?

Контора, з якою співпрацював її батько, знаходилася за п’ятнадцять хвилин ходи від майстерні. Еолі доводилося поспішати, бо для фейра Ранульфа обід був майже священним ритуалом, і не дай Дайо порушити його своїм візитом.

Про нього ходили чутки. Казали, що він має хист до фінансових справ і репутацію бездоганного лихваря. Дехто подейкував, що через невисокий зріст і надмірну пристрасть до грошей у його жилах тече кров карлів. Втім, як і більшість ельфів, він залишався напрочуд вродливим.

Щойно Еола ступила за поріг майстерні, її огорнуло тепле денне повітря, настояне на запахах деревини, розігрітої бруківки й далекого солодкого духу випічки з ринкової площі. Місто жило своїм звичним життям: уздовж вулиці майстри виставили свої товари — ковалі металеві вироби, гончарі глиняний посуд, а ткачі яскраві тканини.

Еола йшла знайомим маршрутом, вітаючись із тими, кого знала.

— Ранкова прогулянка, фейро? — гукнув пекар Годрик, піднявши руку у привітанні. Він кинув погляд на годинник ратуші, де стрілки вже підбиралися до полудня.

— Швидше, доручення, — усміхнулася вона у відповідь.

Трохи далі Ісса, дочка знахарки, сперечалася з продавцем спецій. Побачивши Еолу, вона кивнула і знову повернулася до торгу. Повз вуличних музикантів, що грали на лютнях, тягнувся густий аромат кориці й меду — вітер ніс його з кондитерської, запахи якої діставали навіть до портового кварталу.

Час плинув непомітно, і невдовзі знайома вивіска контори з’явилася попереду. Трохи передихнувши після швидкої ходи, Еола перевірила гаманець, вдихнула глибше й увійшла всередину.

Це місце, як і його господар, не викликало в неї приємних почуттів, тож після короткого привітання вона мовчки простягла гроші.

— Фейро Еоло, добридень, заходьте, заходьте. Ви якраз вчасно. Не бажаєте скласти мені компанію за обідом? — манірно розтягуючи слова, промовив Ранульф.

— Ви ж знаєте, що в мене багато роботи в майстерні, — стримано відповіла вона. — Я прийшла внести платіж.

На мить його обличчя набуло здивованого виразу, який, утім, швидко зник.

— Ну що ви, я якраз хотів обговорити можливість розстрочки… або навіть повного погашення боргу, — сказав він, уважно вдивляючись у неї.

Еола відчула, наче повітря стискається навколо неї. Його люб’язність була надто нав’язливою, а погляд — надто відвертим.

— Ваш магічний вісник зранку повідомив мені зовсім інше, — спокійно зауважила вона. — Що ви вимагаєте термінової сплати.

— Можливо, я трохи перебільшив, — легко відмахнувся він. — Але це ж для вашого ж блага. Не жіноча це справа — шити взуття і торгувати. З вашою вродою ви мали б сяяти в бальних залах.

Його голос звучав майже турботливо, але Еола добре пам’ятала, чого вартують його ґречні манери.

— Не переймайтеся. Я планую розрахуватися з вами якнайшвидше.

— Вже майже рік я чую ці обіцянки! — різко перебив він. — Я пропоную вам вигідний шлюб, можливість стати дружиною шанованого члена громади, а у відповідь — відмовки.

Його тон став холоднішим.

— Строк тобі — місяць. І щоб борг був погашений повністю, разом із відсотками.

— Я з вами на «ти» не переходила, — сухо відповіла Еола. — І не в тих ми відносинах.

— Та кому ти потрібна така, пласкогруда, і, мабуть, як і всі ельфійки, холодна, як риба! — репетував він.

У повітрі щось змінилося.

— Знаєш, — повільно промовив Ранульф, і вся попередня люб’язність злетіла з нього, як опале листя з дерева, — я вирішив не чекати.

Він дістав сувій і недбало поклав його перед нею.

— Я вже подав запит на часткову конфіскацію майна. Поки що — інструменти. Майстерню заберуть наступною, якщо ти не доведеш платоспроможність.

— То ви візьмете гроші? — рівно перепитала Еола.

Він вихопив у неї гаманець і кинув монети до шухляди.

— Сьогодні після заходу сонця прийдуть оцінювачі, — додав він спокійно. — Раджу бути вдома.

Він нахилився ближче:

— І ще… тепер ти в списку ненадійних майстрів. Жодне королівське замовлення не пройде без додаткової перевірки.

Більше говорити було нічого. Еола вийшла з контори, відчуваючи, як усередині повільно осідає важкий, глухий тиск. Ранульф більше не здавався просто неприємною людиною — тепер він став справжнім ворогом.

Вона йшла вулицею, майже не помічаючи ні людей, ні запахів, ні звичних звуків міста. У голові знову сплив ранковий візит Травеля. Його поява була надто вчасною, надто точною, ніби він знав, коли саме вона опиниться на межі.
Пропозиція не давала спокою.
Погодитися справді було найпростішим виходом.
І саме тому — найнебезпечнішим.