Поза межами еволюції

7. Сліди, яких не мало бути

Сто років тому в Америці жив дивний і на перший погляд непримітний чоловік — Чарльз Форт (1874–1932). У своїй маленькій квартирі в Нью-Йорку, він оточив себе коробками зі списаними паперами та дрібницями, які збирав ще з дитинства.

Коли зранку інші люди вирушали на роботу, він прямував до муніципальної бібліотеки. Там, годинами переглядаючи стару пресу й журнали за останні сто, а то й більше років, він шукав незвичні публікації, які не вписувалися в наш раціональний світ: дощ із жаб у Бірмінгемі, зникнення котів просто посеред вулиці в Глазго, дивні вогні над Лас-Вегасом, падіння корів із неба в Каракасі, жовтий сніг у Стокгольмі, дощ із ворон у Мадриді. Саме такі заголовки цікавили цього дивака.

Знайшовши потрібну інформацію, Чарльз Форт акуратно занотовував її на заздалегідь підготовлених аркушах паперу, а потім ховав у чергову коробку з-під взуття — до свого своєрідного архіву загадок.

З часом, коли нотаток ставало дедалі більше, він сідав за стіл, розкладав їх перед собою, і починав друкувати на друкарській машинці. Самозапалення чоловіка в Любліні, зелений дощ у Мехіко, розкопані скелети гігантів в Айдахо, морський корабель у небі над Гамбургом — усе це сходило з його машинки сторінка за сторінкою. Писав він днями й ночами, не знаючи втоми. А коли чергова добірка історій була завершена, він відносив її до друкарні. А там уже знали, що з нею робити.

Так народжувалися книги Форта — захопливі та сповнені феноменів. Вони підважували наукові догми та принесли широку славу автору. На його честь навіть заснували товариство, а його самого назвали піонером уфології. Він був не просто дослідником — а диваком-генієм, що прагнув дотягнутися до самого краю незбагненного.

Між іншим, саме завдяки йому та його послідовникам, а не офіційній науці, ми маємо документальні свідчення про незвичайні, забуті та замовчувані знахідки — на кшталт моєї.

Я давно це усвідомив. Тому й почав шукати інформацію в книжках та інтернет-джерелах, намагаючись знайти те, що академічна археологія відкидає. Я шукав факти, які могли б пролити світло на моє відкриття — і знайшов їх. Вони стали частинками пазлу, який я прагнув скласти. Крок за кроком я знаходив потрібну інформацію. Дивні знахідки, схожі на мою, проливали світло на глибоку історію людства.

Я дізнався, що близько 1909–1910 років біля містечка Глен-Роуз (штат Техас), у вапнякових відкладах віком 113 мільйонів років, уздовж річки Палюксі, місцеві жителі виявили сліди людей поруч зі слідами динозаврів. Коли настала Велика депресія, аби якось вижити, мешканці почали виготовляти копії слідів і продавати їх туристам. Деякі з них якимось чином опинилися в Геллапі, штат Нью-Мексико, де  1938 року їх побачив палеонтолог Роланд Т. Берд. Це спонукало його провести дослідження в Глен-Роуз, під час якого він виявив ще більше слідів — як динозаврів, так і людських. Про це, до речі, згадується в його записах за 1939 рік.

1969 року біля Глен-Роуз розпочав розкопки Стен Тейлор. Він першим сфотографував і зафільмував сліди людей і динозаврів. Минуло понад тридцять років, і  2000 року археолог-аматор Елвіс Делк на тому самому місці знайшов кам’яну плиту з відбитком лапи динозавра. Коли він відчищав її, то виявив під слідом динозавра ще один — людський. Дослідження показали: спершу на м’який ґрунт ступила людина, а згодом по цьому ж місцю пройшов динозавр. Томографія, проведена на плиті, підтвердила автентичність обох слідів.

Крім того, неподалік Глен-Роуз, в аналогічних вапнякових породах, було знайдено скам’янілий відбиток людської руки та скам'янілий людський палець.

У штаті Невада гірничий інженер Джон Рейд  1922 року знайшов скам’янілий відбиток підошви черевика в породі тріасового періоду (213–248 млн. років). Фахівці з виробництва взуття підтвердили, що це справді була підошва. Подальші дослідження виявили навіть стібки та нитки. Це остаточно довело її штучне походження.

Біля села Конска (Словаччина) в породі з вапняку, якій близько 55 мільйонів років, були виявлені сліди босих людських ніг. Про цю знахідку повідомив чеський антрополог Карел Гайніш. Експерти, що досліджували сліди, підтвердили їхню анатомічну достовірність. Відкриття було зроблено 1960 року.

Наприкінці 1960-х років французький антрополог Анрі де Люмле на стоянці Терра-Амата, що на півдні Франції, виявив овальні ями, які свідчили про зведення гомінідами тимчасових жител і використання вогню близько 400 000 років тому. Там також були знайдені кам'яні знаряддя праці. Хоча людських останків виявити не вдалося, дослідники знайшли відбиток стопи людини сучасного антропологічного типу.

Скелелаз Вільям Дж. Майстер, збираючи геологічні об'єкти в штаті Юта, 1968 року натрапив на скам’янілі відбитки сандалій, в яких були втиснені трилобіти —вимерлі морські членистоногі, які жили сотні мільйонів років тому. Знахідку виявили в кембрійських породах віком близько 500 мільйонів років. Геологи підтвердили автентичність шару породи. Згодом поруч знайшли ще один відбиток — імовірно дитячий.

Під час експедиції в Лаетолі (Танзанія) 1978 року антрополог Мері Лікі та її команда знайшли скам’янілі сліди віком 3,6–3,8 мільйона років. Проведений аналіз показав, що це були сліди прямоходячих істот з анатомією, подібною до сучасної людини.

Варто зазначити, що за два роки до відкриття Лікі, на сусідній стоянці були знайдені інші сліди. Але через їхню схожість зі слідами ведмедя про них швидко забули. Лише у 2019 році нова експедиція відновила дослідження, створила цифровий архів слідів за допомогою 3D-фотограмметрії та лазерного сканування. Аналіз показав: сліди, ймовірно, належали не ведмедю, а невідомій двоногій істоті з дивною, хрестоподібною ходою, яка мала ще більше людських ознак, ніж відомі сліди Australopithecus afarensis — виду, що вважався домінантним у той час.