Глава 6

     - Я ж не один збагнув, що не знав де проживала Емма? – запитав Ден.

     Керрі похитала головою. До того ж вона достеменно не знала де навіть знаходиться будинок Дена. Проте не сказала йому це.

  Вони прямували, щойно вийшовши з будинку, вулицею «Ериксон», де гілки дерев схилилися до самих вуличних ліхтарів. Керрі відчула неймовірне полегшення – свіже повітря, після затхлого приміщення, що наповнювало на повну її легені.

  - Намагаюсь зрозуміти як пов’язані будинок Маккінез та посилка? Хто відправник та що хотів цим сказати? - зізналась дівчина.

   - Ну не знаю. Можливо хтось з твоїх знайомих, - припустив Ден.

      - Хто б таким займався?

     - Той, кому це вигідно.

    - Ну... Принаймні адреса не випадкова. Це точно. Хтось їй знав.

     - А світлини? Як думаєш, зображення на одній з них пов’язано якось... Ну наприклад з Еммою? І давай не забувати, що вона теж отримувала анонімну посилку.

     - По-перше ми не знаємо чи таку ж саму. А по-друге ти вважаєш, що мене чекає те саме? Спочатку загадкова посилка, а потім містична смерть?

     - Звичайно ні. Просто... Ти ж погодишся, що дивно в тебе складаються обставини. Посилка, зустріч зі мною, візит детектива. І це все за один день.

    Склалося таке враження, ніби Ден на щось натякав. На якусь річ, яку Керрі мусила второпати. 

     - А ще моторошні сни про незнайомого чоловіка, що переслідує мене кожну ніч, - додала Керрі.

     - Про це не чув.

     - Коли ти сказав про детектива, я згадала дещо. А саме те, що як він знайшов мій будинок? Звідки він знав, де мене можна знайти? 

  - В будь-якому разі, як так вийшло, що ми зіштовхнулися з ним зараз?

  - Так собі вийшло, якщо чесно, враховуючи, що ми повинні були зустрітися з кимось іншим. - зауважила Керрі, проте щаслива, що того не сталося.

     - А може це він і є?

   - Тоді б відправником виявився  Шерідан.

     Керрі й Ден завернули ліворуч на іншу вулицю, що розділяла їх і вулицю, де знаходився дім Палмер.

   - Знаєш... - почав Ден, ніби вагаючись чи продовжувати. - Мені треба тобі дещо сказати...

     На цих словах, Керрі насторожено глянула на хлопця.

    - Я хотів раніше сказати, проте сумнівався. Це важливо й багато з чим пов’язано, зокрема твоєю родиною. Можливо це...

     - Кажи вже, - перебила його дівчина. - Давай без цього довгого контексту.

     - Які в  тебе плани на завтра? – поцікавився Ден.

     - Ніяких. До чого ти ведеш?

     - Тоді може зустрінемося в “Енчілада”, припустимо о третій? Там дещо обговоримо? - запропонував він.

     - Це те що, десь тут поблизу? Ніколи там не була, принаймні до завтрашнього дня. – Керрі натягнула невпевнену посмішку.

***

     Пропозиція Дена, звучить інтригуюче та водночас дещо насторожено. Вона не мала найменшого уявлення про що він її повідомить. Однак погодилася зустрітися в ресторані. Це так дивно й неочікувано. Керрі розмірковувала, що може бути пов’язано з нею та її родиною. Ці думки змушували її відчувати напруження.

  Коли дівчина підійшла до веранди, піднявшись сходами, вона почула брязкіт посуди, що доносився з напіввідчиненого вікна кухні. Це могло означати одне - Дін вже вдома. Раптом Керрі згадала про той напис на вікні і як на нього відреагує матір, проте Шерідан Фолкнер заявив, що не має до цього відношення. “Я тут, щоб допомогти, а не створювати проблеми”.

***

  - Де ти була? – запитала Дін з кухні, коли Керрі увійшла в будинок.

  - У парку, трохи прогулялася, щоб розслабитися, - відповіла вона, знімаючи та вішаючи пальто. Зараз дівчина згадала про згорток паперу, що знайшла в будинку Емми. Вона хотіла розглянути його у себе в кімнаті, проте мати перервала її плани:

  - Можеш підійти на декілька хвилин, люба?

     Керрі очікувала питання про напис на вікні, плекавши відповіді на рахунок цього в разі необхідності. Вона увійшла до кухні, де жінка з коротким, темним, злегка кучерявим волоссям, одягнена в бежевий джемпер та потерті джинси, спершись на стільницю, зустріла її поглядом.

     Дівчина присіла за стіл, а за нею напроти Дін, ставляючи перед ними чашки з паруючим какао.

     - Дякую. – Керрі піднесла її до себе й зробила ковток.

-       На здоров’я.

-       Ти хотіла щось сказати?

     -    Так, але я бачу, що ти останнім часом, якась... Задумлива. Можливо хочеш про щось поговорити? – запитала жінка, роздивляючись Керрі з цікавістю.

     - Так. Мабуть поговоримо про те, що ти хотіла сказати.

     - Гаразд, - погодилася Дін.

     Було помітно, що вона не дуже хотіла про це казати, проте це було важливо.