Глава 1

      Протягом літа перед Керрі Палмер постав складний вибір. Мабуть найскладніший за місяць, або за рік. Або навіть за усе життя. Принаймні їй так здавалося. Вибір, з яким зіштовхуються більшість абітурієнтів, зокрема Керрі, можна порівняти із червоною та синьою пігулками. Котра одна із них являє собою вступ до університету у рідному місті, не втрачаючи при цьому родиного та дружнього зв'язку, кошти на проживання та іншого, знайомого середовища тощо, проте обмежений вибір навчальних закладів. А інша – усе навпаки. Тоді навчання у медичному факультеті у своєму місті чи юридичний коледж у іншому? Як запевняла тітка Енні, Керрі не доведеться перейматися за пошук проживання, так як сама вона мешкає є в тому місті, й надасть дівчині майже безкоштовне проживання. Проте жити в одному помешканні с непрязною жінкою, яку Керрі бачила може два – три рази за життя, було не найкращою ідеєю. Так само, як не найкращою ідеєю була мамина промова тітці, щодо можливого переїзду Керрі в її місто. Не сказати що Дін, дуже любила свою сестру, словом вона її «непереносила» через її складний характер, утім вона мусила підтримувати з нею хоча б мобільний зв'язок. У всякому разі так думала Керрі. Дівчина не знала для чого мати це робить і чому це для неї важливо, однак вона сумнівалася що все так просто. Вона відчувала тайну, що проходила повз. Дуже близько. І часом, це не залишало її думок...

***

 «Керрі отямилася на сирій підлозі. В голові паморочилось від їдкого аромату свічок. Вона примусила себе підвестися, хоча мало покладалася на власні ноги. Спочатку, вона думала, що їй темніє в очах. Втім через деякий час, дівчина зрозуміла, що стоїть в темному приміщенні. Єдиним джерелом світла, були канделябри із свічками, що відкидали мерехтливі тіні на стінах. Тепер одну свічку, вона тримала в руках, відчуваючи, як по її руці, стікає нестерпно гарячий віск. Їй здавалося, ніби стіни звужуються, а стеля опускається. Хоча ні, стелю вона не бачила, а стіни здається тягнуться вверх у невідомість. Керрі чула, як з грудей вистрибує серце. А раптом хтось стоїть позаду неї? Вона обернулася. Нікого. Глибоко вдихнувши та стискаючи міцніше свічку, її нігті врізалися в долоню. Вона зробила невпевнений крок. Затим другий. Ще декілька кроків і вона опинилась на перехресті. Здається це якийсь лабіринт. Її подих відлунював його стінами. Куди тепер податися? Вона звернула за ріг ліворуч. По її спині пробіг пронизливий холод, а пульс різко пришвидшився. В тьмяному полум'ї свічки, стояв високий темний силует. Хто це? Скидалося, що це чоловік. Він явно щось тримав у руках, але світла від свічок було не достатньо, щоб роздивитися що саме. Незнайомець тихим низьким голосом повторював її ім'я. Нерухомо простояв декілька секунд, потім зник, ніби примара ростанула у темряві. Ігноруючи ниючі ноги та біль в голові, вона кинулась за ним, не знаючи, що на неї чекає…

   Здригнувшись, Керрі прокинулася. Вона стривожено озирнулась кімнатою. Поступово вона розуміла, що вона лежить у своєму ліжку, а весь кошмар лише глухо відгукувався в голові. Хоча на ній була піжама, а поверх ковдра,  їй стало мерзлякувато. Дівчина глибоко вдихнувши, продовжила лежати із закритими очима, коли через вікно її сліпило сонце. Темрява нагадувала їй свій дивний кошмар. Її ледь не знудило, коли вона пригадала ядучий запах свічок. В голові ще досі лунав хриплий голос, що повторював її ім'я. Цей реалістичний сон, заволодів її свідомістю, відбивши незрозумілі образи у її пам'яті.

   Загалом, Керрі рідко бачила сновидіння. Зазвичай вони були, ніби  пророчими, і  згодом перетворювались на події в реальному житті. Тому, вона не могла відкинути те, що сни попереджають її й на цей раз. Хоча, навряд чи вона опиниться в реальному житті у чомусь подібному на її сон. А може й опиниться?

       Дивно, невже я прокинулася раніше сигналу будильника? Якби там не було, сьогодні Керрі нічого особливого не планувала.  Дівчина підвелася з ліжка, взула кімнатні капці й вийшла в коридор. Неквапливо зайшла до кухні, де її зустріло яскраво – освітлене сонцем приміщення. Ось тільки вона помітила дещо незрозуміле, що заважало загальному образу. Керрі підійшла ближче до столу і схилилась над ним. Серед білої поверхні була немаленька чорна пляма. Вона виглядала як діра. Коли дівчина провела пальцем по плямі, вона одразу зрозуміло що це віск. Видавало його, ще й на пів прозорі краї воску. Де він міг взятися? Чому він чорний? Вперше такий бачу.

***

      Керрі засиділась за столом на кухні. Міркуючи про те, чим їй зайнятися у суботній день, вона піднесла до губ фліжанку еспресо і вдихнула аромат кави, що наповнював кімнату. Насправді вона не дуже полюбляла смак кави, але цукор допомагає його перебити. До того ж без неї неможливо бути жвавим. Просто… Неможливо, і все.  Поруч стояла глибока тарілка з кукурудзяними пластівцями. Їй вдалося ножем зняти м'який віск. Утім неприємний слід залишився на столі. Сонячні промені проникали крізь вікно, освітлюючи екран її телефону. Несподівано той   завібрував на місці, і нове повідомлення висвітилось поверх. Здавалося що додатковий звук викликав якусь дивну тривогу. Це привернуло увагу дівчини, вона розблокувала свій смартфон і натиснула на вихідне повідомлення. Відкрився текст з номеру пошти:

        «Посилку доставлено. Чекаємо на вас.» - відділення №7.

    Ще раз переглянувши вміст, дівчина збентежено звела брови. Переконавшись, що посилка дійсно відправлена на її дані, вона не могла пригадати, що саме замовляла. Та останніми часу вона помічала провали в своїй пам'яті. Керрі змушена була припустити, що ймовірно вона забула про замовлення. За декілька хвилин вона зібралася: одягла пальто, черевики, взяла із собою ключі та гаманець. Незважаючи на свої сумніви, повагавшись, вона вирішила відправитися в поштове відділення і перевірити, що там чекає на неї.