Розділ 22

Велес практично увірвався в будинок. Наталя взагалі не бачила його таким схвильованим.

- Швидко, у нас дуже обмежений час!!- він підхопив Наталю на руки і здійнявся змієм, навіть не переймаючись тим, що був білий день.

- Страшний суд! – коротко пояснив він, відпустивши Наталю вже у своєму укритті. Перейшов у кабінет, який був функціональним осередком його помешкання. Невдовзі частина стіни затягнулась напівпрозорою димкою і звідти вивалився Свартальв, тягнучи за собою КіФай.

- Коротко: ви побудете в укритті, поки не буде впевненості, що цей світ збережуть. Якщо ні – ця капсула уціліє і ми з Свартальвом повернемося. Я залишаю на тебе інші душі, які збирав для свого світу. В гіршому випадку зустрінемось вже там. Тут є все для життєзабезпечення на дуже тривалий час.

Велес зі Свартальвом спішно зайнялись незрозумілими для Наталі маніпуляціями. Кабінет, кам’яне серце Велесового укриття, пульсував, дихав і бився як серце. Пізніше вони зі Свартальвом розійшлися по всіх помешканнях, уривисто перемовляючись і налаштовуючи якісь поля і оболонки.

У приміщенні, що найбільше нагадувало сад, і слугувало вітальнею, Велес зупинився і завмер, тримаючи руки одна над одною на рівні грудей. Глибоко, судомно зітхнув, і між руками затеплилося м’яке жовтувате сяйво. Мить – і вогник відділився від рук і поплив до центру приміщення. А на його місці вже теплився інший. Коли в повітрі зависло штук двадцять таких сяючих грудочок, Велес повернувся до Наталки.

- Це ті душі, про які я тобі казав. Безпечніше їм зараз перебувати тут, із тобою. Вони можуть змінити форму, якщо швидко згадають. Але якщо дошкулятимуть тобі, ти можеш обернути їх як було. Ти головна тут.

Він підійшов і поцілував її, чого вона досі намагалась не допускати.

- Я повернусь у любому випадку.

Вони з Свартальвом синхронно повернулись і щезли.

- Про що він говорив? – спитала КіФай.

- Про кінець світу, якщо я правильно зрозуміла. – Наталя обхопила себе руками за плечі, розгублено слідкуючи за хаотично плаваючими вогниками.

- Свартальв пояснив в загальних рисах. Зараз йде тестування нашого світу. Я не про це. Він щось казав про душі.

- Про ці,- Наталя кивнула головою. – Наче все має бути просто.

- Мої сенсори не уловлюють ніякого зображення, яке можна було б ідентифікувати подібним чином. А  мені доступний ширший діапазон в інфрачервоному і ультрафіолетовому .

- Я не знаю, КіФай. Я бачу їх як вогники...

- Можливо, варто було взяти участь в проекті особисто. Останнім часом я відчуваю брак сенсорних відчуттів, коли спілкуюсь з експериментальними зразками. Починаю думати, що ти мала рацію щодо вашої бази даних, пов’язаної з емоційним сприйняттям. Припускаю, вона має ще додаткові невивчені діапазони...

Наразі існувало коло двохсот добровольців, які випробовували симбіоз ШІ і людини. Зі сторони людей це були повнолітні, психічно стабільні особистості, що пройшли відповідну перевірку. Як правило, зі суттєвими фізіологічними порушеннями. Але не лише військові інваліди, були й вроджені вади. Досвід співпраці був успішним і тривав вже дев’ять місяців, не рахуючи підготовчого періоду, що зайняв близько трьох років – для розробки і налаштування обладнання. На вигляд стандартний порт виглядав як обруч, який надягався на голову. Після приєднання довкола голови людини спостерігалося сяйво, якщо дивитися в ультразвуковому діапазоні ( розробники жартома називали це німбом).   Тепер готувалась наступна експериментальна партія – люди з діслексією, з синдромом Дауна... Це був досить ризиковий проект, але можливі перспективи були просто вражаючими.

Наталя і близько не допускала думки, що доведеться стикнутися зі Страшним Судом так швидко. Вона уявляла якусь далеку перспективу, коли її самої фізично вже не буде в живих, а ШІ і люди дійдуть повного порозуміння і гармонійно співіснуватимуть на одній планеті. А може, вже й не на одній...

Деякі вогники тим часом почали щезати – напевно, розлетілись по інших приміщеннях. КіФай обходила вітальню, старанно вдивляючись перед собою – очевидно, сканувала простір, намагаючись запеленгувати невидимі душі.