Розділ 15

Свартальв виглядав як справжній скандинавський бог. І сучасний одяг мало псував це враження. Наталка дивилась на чіткі, карбовані риси обличчя, очі, що світилися пронизливою блакиттю, поблажливу посмішку.

Вони зустрілись за сніданком у невеличкій світлій кав’ярні. Дивно було б очікувати, що ні в кого не виникне бажання розглянути супутницю Велеса. Останній сидів, комфортно відкинувшись на спинку крісла і, здавалась, не зважав на спроби приятеля змусити Наталку зніяковіти. Насправді, Свартальв попри всі свої достоїнства, просто не міг її зацікавити. В тридцять п’ять вже знаєш свої тригери і слабкі місця. Відсутність емпатії, вміння відчувати чужий біль, автоматично робила з будь-якого представника протилежної статі пусте місце. Незважаючи на всі інші фактори. Тож Свартальв міг скільки завгодно красуватися в сонячному світлі, виграючи вогненими кучерями чи кидаючи натяки. Велесу не було за що переживати.

- Здається, минулого разу ви щось згадували за колекції, - спробувала Наталя спрямувати розмову в якесь цікаве русло.

- А, вам сподобались ундіни? Можу познайомити ближче – вони чудові створіння...

- ...і погодувати? - підняла брову Наталя. – Дякую, я вже зрозуміла, що вони для мене небезпечні. І тоді йшлося не про них.

- Ви не даєте мені можливості уникнути питань, неприємних Велесу.

- А ви хіба намагаєтесь уникнути? – Наталка чітко бачила в очах духа жорстокий вогник і не сумнівалася, що той збирався розважитись за її рахунок. Та в своїй безпеці вона була впевнена, а зачепити її почуття йому навряд чи вдасться.

- Я збираю душі. Насправді, ми всі так робимо.

- Тобто?!

- Падші ангели, древні боги, демони... Як би нас не називали, та єдина тверда валюта, можлива в цьому світі – саме ваші душі.

Велес ледве помітно сіпнувся, та Наталя зробила вигляд, що не помітила.

- А можете розказати, що воно таке – оті самі душі? І яка вам з них користь?

- Передовсім, вони смачні, - хижо облизнувся скандинавський демон.

- Хіба? Ви сказали ж - колекціонуєте...

- Так, як вино... Зберігаємо в темних сирих підвалах, та подекуди розкупорюємо якусь пляшечку... щоб відчути смак життя яскравіше. Душа, яка гине, так смачно пищить...

- Припини, Свартальве, - неголосно сказав Велес. – ти забуваєш, що моя пам’ять набагато довша, ніж тобі б хотілося... Деяким колекціям властиво переходити з рук в руки.

- То й що. Свої експонати ти бережеш...

- Ніколи не пізно зробити виключення для старого друга.

Обличчя гіганта посіріло, риси загострилися. Він став схожий на власний комікс. Волосся потемніло до кривавого відтінку. Дух рвучко подався вперед.

- Якщо хочеш, щоб з тобою поводились люб’язно, не забувай робити те саме у відповідь, – спокійно продовжив Велес і помішав цукор у чашці. – Сендвічі з огірком і тунцем просто чудові, варто замовити ще. Як вважаєш, кохана?

- Так, дякую. Мені теж сподобалось.

Свартальв відсторонився і розслабився, повернувши попередній вигляд.

- А твоя ясочка досить смілива. Це тебе й привернуло?

- Вона часто відвідує вистави.

-Так, справді. У Франківську чудовий театральний колектив, - підтримала розмову Наталя. – Міжнародного рівня.

- А!..- фиркнув Свартальв. – Я й забув. Україна. Так, ви там тепер всі сміливі...

- Життя таке, - знизала плечима Наталя. Трохи грала, звичайно. Але в принципі, все й справді не було так страшно.

- Душа – не більше, ніж флешка, - раптом сказав Свартальв.- Людям від неї ніякої користі. Але щоб забрати її, потрібна згода. Велес вже твою отримав?

- Які інтимні питання... – з докором промовила Наталя. – Отже, ви колекціонуєте душі? І чим же відрізняються ці мільярди флешок?

- Своїм записом, ясна річ. Цікаве життя, складний вибір.

- Тому людські версії, що найбільші в історії тирани чи талановиті воєначальники продали свої душі Дияволу, мають під собою основу, - зауважив Велес. – Коли вже придбав щось, в твоїх інтересах зробити це цінним.