Розділ 14

Вчорашнє Північне сяйво Наталка пропустила. Чи просто не помітила. Через інші спецефекти. А зараз денне світло вливалося в кімнату, піддаючи сумніву найменший спогад з фантастичної вечірки. Чи може це бути просто сном? В напівтемряві спальня більше надавалася до продовження, а тепер... Вона замружилась і почала гортати вчорашні події у пам’яті, відчуваючи, як жар заливає обличчя, а серце проти волі прискорює своє биття. На такому спогаді можна було сміливо ставити крапку. Навряд чи трапиться щось більш вражаюче…

Велеса в номері не було. Очевидно, він встав вже давно, а її лишив відпочивати – на годиннику показувало майже обід. Відкритий ноутбук на столі привернув увагу. Вона клацнула навмання і згаслий екран прокинувся – відкрився якийсь новинний сайт. Звичайно, норвезькою. Пошукала гугл-переклад, сама не розуміючи, чому її це зацікавило.

«Ноланд Арбо – перша людина, якій вживили мозковий чіп від компанії Neuralink. Нолан Арбо зазнав травми спинного мозку внаслідок нещасного випадку у 2016 році. Засновник Neuralink Ілон Маск заявив, що пацієнт повністю відновився після операції і може керувати комп’ютерною мишкою силою думки. Маск додав, що перший продукт компанії називатиметься «Телепатія», в перспективі він даватиме людині змогу керувати майже будь-яким пристроєм силою думки»

Перспективи виглядали настільки ж моторошними, наскільки й неймовірними. Хоча, зрештою. Скільки років знадобилось інтернету? А тепер більша частина населення не уявляє свого існування без нього.  Дівчата на роботі навіть не носили телефон в сумці – лише в руках. Питання часу, коли його замінять браслети з яким-небудь віртуальним екраном, а пізніше прийде черга чіпу в мозок. Принаймні на поставу це матиме позитивний вплив, - пирхнула подумки і пішла в душ.

Велес з’явився лише після сніданку. Насправді, вони ж і не ночували разом до цього випадку. Принаймні, не прокидалися. Велес зазвичай  переносив її до материного будинку десь під ранок, інколи навіть сплячу. Чим підсилював сприйняття їх взаємин, як фантастичного сну. Наталя навіть порівнювала його з інкубом – оточуючі його не бачили, а сили в неї пропадали.

- Виспалась? – спитав, поцілувавши у скроню. – Не хотів тебе турбувати, але треба було приділити час Свартальву, якщо вже показався на його очі.

- Ти взагалі не спиш?- поцікавилась. Бо досі не бачила його сплячим- можливо, сон йому й не потрібен?

- Сплю. Ми всі перейняли в людей багато звичок. Але ж не в шостій ранку тебе будити.

- ...тим більше, що й заснули ми десь о п’ятій, - з сарказмом погодилась Наталя.

- ...і я не бачу в цьому нічого поганого,  навіть навпаки, - з якоюсь зміїною усмішкою відповів  дух – підемо кудись, погуляєм?

- Я за будь-який розклад, але ти маєш пам’ятати, що я ще хочу побачити Північне сяйво.

Тромсе – невелике містечко на березі заливу біля підніжжя гір, справило на Наталку приємне враження. Одне з місць, де найкраще спостерігати за Північним сяйвом, головним чином було забудовано двоповерховими будиночками в невибагливому північному стилі, де економність і зручність переважала над красою і бажанням виділитися. Натомість пофарбованими в яскраві кольори. Біля самої Набережної був побудований ряд багатоповерхових сучасних готелів- теж, втім, досить лаконічних. Все разом складало гарне враження, не відволікаючи увагу від величних гір, що стрімко здіймалися майже з води. Все більш-менш варте уваги вони розглянули за ті дві години, що залишилися до заходу сонця – в цей період це була третя година дня. А тепер насолоджувались теплом і обідом, що здавався вечерею, сидячи за столиком в ресторані однієї з цих багатоповерхівок – маючи можливість милуватися вогнями, що відбивалися в гладких чорних водах заливу.

- Поїж добре, - сказав Велес і посміхнувся.

- Тільки не кажи, що мене чекає нове гастрономічне випробування, -обурилась Наталка. – Ми ж не підемо туди вдруге?

- Чому ні?- чоловік відрізав шматочок стейка, поклав до рота і прожував. – Веселощі зазвичай тривають з тиждень.

 - Ти серйозно?! - вона відклала столові прибори.

- Не хочеш?.. Ну добре, добре! Сьогодні ніяких пригод, крім обіцяного.- вочевидь, йому було смішно. Наталка подумала, що сніжки не така вже й дитяча гра для дорослої тридцятип’ятирічної жінки. Особливо, якщо вдасться запхати їх якомусь змію за комір.

Сніг під ногами блищав і розсипався колючими сніжинками. Зовсім не хотів рипіти, як в дитинстві.

- Стривай, знайдемо якесь місце подалі від зайвих очей, - Велес притримував Наталю, яка невпевнено трималась на снігоходах, із-за чого дорога виявилась набагато довшою.

Опинившись у більш-менш усамітненому місці, розвернув до себе за плечі і обняв. Вона затамувала подих, спостерігаючи виблискуючий примарною лускою хвіст, що обвивався довкола ніг. Зверху це ще були руки, але риси чоловічого обличчя загострилися і де-не-де шкіра переливалася лускою. Очі з вертикальними зіницями глянули просто в душу і Наталя відчула, ніби провалюється в якийсь тунель, де світло – тільки ці неймовірні очі... Наслання швидко минуло, прозорі крила здійняли вітер, підіймаючи в повітря стовп снігу, закручуючи довкола себе вихором.

Через плече Велеса було видно лиш чорне небо, і Наталя спробувала покрутити головою.