Розділ 13

І Наталка врешті пішла стежкою всіх коханців – обманом. Підговорила подругу покликати до себе у Львів і прикрити. Вона знала, що чоловік не стане перевіряти навмисне. Можливо, він би прийняв би і реальний стан речей – адже вони близькі люди, та хто зна.

Велесу довелось з’явитись у Львові і від його вигляду в неї зайшлось серце –дивився він у сучасному одязі неймовірно.

- Вау, я розумію, - прошепотіла на вухо Ганна, і делікатно зникла після кількох хвилин знайомства.

Велес посміхнувся і, схопивши Наталю за руку, потягнув до старих вуличок. Перевага Львову – старим тут є не лише центр. На мить захотілось хоч на одну ніч залишитись тут удвох. Погуляти цими старовинними вуличками, освітленими помаранчевим світлом ліхтарів, спостерігати за сніжинками, що танцюють в їхньому світлі... Зняти якийсь гарний номер, посидіти в затишній кав’ярні... Однак осмикнула себе – її чекали більш незвичні пригоди.

Незчулась, як Велес пірнув у темну арку якогось підворіття, тягнучи її за собою. Грубі чорні дроти на стіні з старовинною кладкою майнули перед очима і розтанули ще перед доторком Велеса. Вони пройшли, ніби крізь воду. Далі рухались темним коридором, схожим на печерний хід . Іноді ставало світліше, іноді протягом кількох кроків було абсолютно темно. Грубе каміння подекуди змінювало вишукане плетіння кам’яних арок і кроки відбивалися луною від високих склепінь в абсолютній темряві чи в косих променях невизначеного світла. І було насправді незрозуміло, скільки часу це зайняло. Схоже відчуття було в прихованих апартаментах Велеса під горами. Здавалося, що він розтягував її перебування там. Інколи Наталя боялась повернутися додому і дізнатись, що її вже кілька днів розшукують. Але принаймі відчуття голоду мало би щось підказати про час, проведений під землею. Тож вона тільки міцніше стискала руку Велеса, коли периферійним зором вихоплювала якісь кістки чи навпаки,  друзи блискучого каміння. Здається, трапився навіть зубчастий скелет якогось  птаха.

А на виході їх чекало абсолютно сучасне помешкання. Суто чоловічий інтер’єр – монохром, дерево, багато прямих кутів і скла. І нікого. Велес швидко пройшовся апартаментами, доки вона озиралась, і повернувся з електронним карткою-ключем.

- Нам сюди, - вони вийшли з, очевидно,  готельного номера і пройшли в інший, далі по коридору.

Сучасний, комфортний інтер’єр у скупому на затишні дрібнички скандинавському стилі.

- Я замовлю вечерю, а ти поки можеш відвідати ванну, - Велес був сповнений енергії і передчуття, – ввечері в нас важливий захід, але сумніваюсь, що ти захочеш там їсти.

- Тролі? Велетні?

- Ти все побачиш, не переймайся...

Вершина гори, піднята на стовпах – скандинавські легенди нітрохи не збрехали. Світло лилося з провалля разом з звуками тяжкого року і хрипкими голосами, які підспівували цьому музичному шторму. Гірську вершину ховали важкі хмари, і з міста вечірка виглядала спалахом блискавок десь там, в горах. Наталя на мить припустила, що хтось з людей став би свідком того, що відбувалося. Хоча, саме таким чином про бенкети тролів і дізнавалися, хіба ні? Тільки тепер це, мабуть, стало безпечніше. Можна було прийняти за костюмовану вечірку.

Вони з Велесом стояли з масивними кубками в руках і дивилися на виступ. Музиканти біснувалися на сцені, схожі на демонів набагато більше, ніж хто-небудь із слухачів, і при цьому були очевидно людьми. Але заводити публіку їм вдавалося. Наталка розглядала танцюючу нечисть – низьких кремезних покручів і височенних олігофренів, що виглядали понівеченими впливом радіації чи протравленими кислотою. Подекуди серед натовпу траплялися дивно прекрасні істоти, але настільки чужорідні, що людьми їх точно назвати не можна було. Заспокоювало лише те, що вона тут з Велесом, а він би точно не піддав її небезпеці. Хоча, можливо, вона поквапилась, коли відмовила присутнім у ознаках людяності. Неподалік танцювала група цілком людської зовнішності дівчат, якщо не брати до уваги екзотичний одяг. Придивившись, Наталя побачила, що зі спини кожної тягнуться шнури? Які ховалися у якийсь куб, що висів над підлогою. Час від часу дівчата пересувались всі разом – до бару чи поближче до сцени.

- Впізнала?- схилився до вуха Велес. – Це хульдри. Свартальв досі зберіг.

- Чекай... то от що за хвости? Вони ж на якомусь живленні?

- Саме так. І нутрощі, що вивалюються з мавок – такі самі.

- Тобто... але ж вони одружувались з людськими чоловіками...

Велес хмикнув.

- Одружувались - то голосно сказано. Вони й не розумні навіть, так –синтезоїди. Без живлення відімруть. Хоча, якщо витягнуть енергію з людини, то можуть якийсь час існувати.

- Хіба не зручніше було б зробити якийсь переносний акумулятор? І взагалі нащо було їх робити?

- Щоб довести, що це можливо, і розважитись загалом, - сказав низький голос над її вухом.

Наталя здригнулась і обернулась до нового співрозмовника. Високий чоловік з темним обличчям і масою рудуватого волосся, заплетеного у складні кіски легко вклонився.

- Вітаю, Свартальве. Наталю, це господар цих місць, – представив їх Велес.

- Дуже приємно, - відповіла, розглядаючи другого безсмертного в своєму житті.

- І мені, звичайно. Велес вміє підібрати найяскравіші вогники, завжди цікаво бачити його знахідки.