Розділ 11

«Нефиліми були нащадки, що народилися від зв’язку ангелів, що спустилися на землю, та дочок людських. Мали вони ріст і силу більшу, ніж люди та були жорстокими і злими.»

- Частина з команди Деміург просто вирішила розважитись. Справа була зроблена, залишалось дочекатися Тих- що- ходять-простором... До того ж «дочки людські» завдяки Ліліт виявилися значно цікавішими, ніж очікувалось. Одна з них підбила свого Адама на модифікацію.

- Це як?

- «Ангели» не мали тіл. Але мали можливість їх створити – адже перед тим створювали весь світ. От і використали обладнання відповідним чином, «виростивши» собі тіла. Майже такі самі, тільки з посиленим набором можливостей.

- Такі, як твоє?

- Так, типу цього, - посміхнувся Велес.- Я теж скористався. Очікувати пару століть було нудно, а тут така можливість розважитися. Ми їх і підбили, власне. Навіть змагання влаштували – у ваших міфах про богів і чудовиськ зафіксовані наслідки деяких... фантазій.

Люди з головами тварин, з зміями заміть ніг, кількома обличчями і багатьма кінцівками. Змієлюди- змієптахи, монстри з кошмарів...

- І Єва...?

- І та Єва виявилась досить кмітливою, щоб розговорити свого коханця. А відтак вирішила покращити і свою природу і свого брата чи сина... Той Ангел допоміг їм... та на цьому вони і погоріли. Це виявилось занадто для верхівки Деміурга. Яхве заборонив будь-які контакти з «роботами». Доступ останніх же до лабораторій та дослідницько- моніторингового центру був закритий.

- Це типу «вигнання із Раю»?

- Так, воно саме.

- І що сталося з тою Євою?

-Їй вдалося переконати, що вона лиш хотіла покращити свою зовнішність. Ноги стрункішими, очі яскравішими... На це махнули рукою, а наслідки, як завжди, вилізли через якийсь час.

- Які?

- Вона продовжила собі життя – це абсолютно точно. І відповідно своїм дітям. Але можливо, що й інтелект або... або й вкрала щось божественне.

- Що саме?

- Здатність до творчості. Саме це й робить бога- Богом.

- Це так серйозно?

- Ще й як. Несанкціоноване створення собі подібних. Ті Потопи і Содоми з Гоморрами -  були засобом впоратися з цією проблемою. Безуспішними, на щастя.

- А зовсім не розпуста...

- Я тебе благаю... ніколи нікого це не цікавило, крім деяких повернутих на власній виключності. Перед відльотом всіх «заземлених» ангелів знищили вогняним кулями. Щоб видовищно. Енергетичні сутності повернулися в Едем, а тіла згинули як настанова для залишених на самостійне виконання завдання людей.

- Але ти залишився...

- Ага. Я і ще кілька десятків. Потім ми розбрелися по континентах виконувати роль Богів... було весело.

- Отже, я сплю з Богом...

- Не спиш...

- Кохаюся...  і ти нікого не створював, я пам’ятаю...

- Ні... і досить розмов, - Велес схилився над нею, захоплюючи руки в замок.

Хто зна, чи Велес дійсно жив у тій занедбаній хаті. Вона справді була остання, ще й на відшибі. Але що там насправді було – то це комп’ютерна техніка. І акумулятор на сонячних панелях.

- Серйозно? Чого ж ти тоді просив мене зарядити павербанк?

- А й дійсно, чого?

Наталка завжди губилася по господарській частині. Прийти на чужу кухню для неї дорівнювало прийти в чужий світ. Мабуть, варто було зготувати щось?

- Хочеш молока? – Велес, спершись до косяка дверей, насмішкувато дивився на неї. – В мене є.

- Що, тобі налили в мисочку, як домовику?

- В цих краях їх називали годованцями. Чи вихованцями. І ні, я купив.

- За що?

- Хіба ти не знаєш, що Велес – бог достатку і підземних багатств? Я завжди знайду, за що.

- Хіба ж це підходяще помешкання для бога багатств?- піддразнила Наталя, роззираючись довкола.

- Це передпокій. І він таким й має бути.

Угу, щоб нікому не хотілося сюди другий раз зайти. Вона пішла за Велесом у сусідню кімнату і раптом опинилася в лісі. М’який килим моху під ногами, величезні дивних форм вирости – мабуть, гриби? стіни текучих обрисів, кущі папороті, що росли поміж всім цим здавалися дуже доречними. Такий ніби живий дім. Сонячне світло, що лилося звідкись згори крізь прорізи неправильних форм.

- Прошу, - Велес повів рукою і з цікавістю примружився, дивлячись на Наталю.

Вона пройшла вглиб, доторкнулась до дивних грибів. Вони виявились бархатистими на дотик, зовсім не вологими. Лілова поверхня відчутно пружинила і нагадувала...

- Це меблі?! Диван... І крісла, - додала, оглядаючись на менші вирости.- Це виглядає, як ілюстрація ШІ.

- Тобі подобається?

- Це так... я підсвідомо очікую поруч з тобою на щось...  древнє... не знаю... А тут...