Розділ 9

Найбільша ілюзія – це ілюзія власного контролю над тим, що сильніше. Вона тепер чітко це усвідомлювала, лежачи в теплих обіймах, спираючись спиною на груди Велеса. Погляд розсіяно блукав по зеленому покривалу моху, трави, окреслював смарагдові кущі папороті. От тільки все це не відчувалось справжнім. Здавалось, звичайна постіль лиш прикидалась рослинністю, бо й на дотик  була не холодною, а шовковистою.

Велес неквапно підняв руку і переплів їхні пальці. Друга лежала в Наталі на животі.

- І що? – поцікавився, потершись підборіддям об її висок, - ти вже перебираєш питання?

- Майже, - цікавість пробудилась і повільно підіймала голову, - я поки що просто відчуваю… ти не дуже-то дотримуєшся умов.

- Навіщо говорити про те, що й так зрозуміло? – вона відчула посмішку потилицею разом з доторком губ. – Я ще нічого не порушив.

- Хіба? Спати з тобою входить в обов’язковий перелік по замовчуванню?

- Спати? Дивне означення. Хіба не кохатися?

- Ти трохи відстав від сучасного сленгу.

- Мабуть. Та це не входить в обов’язковий перелік тоді, коли цього хочуть обоє.

Може й так, та Наталя розраховувала, що все ж потрібна усна згода. Виявилось, що зупинити Велеса вона була нездатна, і, по правді, не шкодувала про це. З ним зник усілякий контроль, а натомість виникло таке п’янке бентежне відчуття …

Не дочекавшись відповіді, Велес повернув її голову до себе, торкнувся губ, затягуючи поцілунком у черговий вир.

- Спочатку скажи, від чого брати відлік. Ну, до створення людства чи після хоча б?

- Мабуть, можна сказати, що я з’явився тут вже після створення зразка базової моделі людини. Але ще до широкого впровадження.

- Що?! Тобто, чекай… це ти про умовного Адама?

- Чого умовного? Ну так, це була кінцева розробка, яка після проведення тестування мала бути клонована.

- Тобто, людство створено штучно? – Наталя недовірливо примружилась.

- Чому ти дивуєшся, якщо всі ваші релігійні тексти прямо про це говорять?

- Але там ще говориться, що людина має іскру Божу, що вона Боже дитя.

- Якоюсь мірою. Кожен творець вкладає у свій проект душу, так? І його помічники пізніше вклали не лише душу.

- Отак просто?.. Чекай, а Ліліт? Вона була чи ні?

- Це був конкуруючий проект, який програв зрештою. І погано конектився з Адамом. Його розробляли ми, а не основний склад.

- Ви – це хто? Не Боги? Чекай, розкажи мені спочатку…

 - Нашій групі вдалося дістатися до цієї планети, цього світу. І ми певним чином застрягли тут. Не могли більше… переміщатися в просторі. Тому єдиним шансом було дочекатися завершення роботи старшою групою Деміурга і відправитися у наш простір разом з ними. Нам свого роду пощастило, бо робота була майже завершена – залишалось створити вінець – того самого Адама, який мав аналізувати роботу системи, накопичувати данні до того часу, як з’явиться… мм… Контролююча Комісія? В вашій версії - Страшний Суд. – Велес фиркнув. - Ми навіть запропонували допомогу – той самий проект "Ліліт". Адам вже був у розробці, але паралельно їм доводилось підтягувати деякі речі з проекту Світу, тому наша допомога була не зайвою. Ну, і ми взялися за Ліліт. Була ідея зробити її контактною з Адамом – так було менше шансів на вибраковку. Та це не допомогло, вона занадто вибивалася з їхнього концепту.

- Тобто, чим саме вибивалася?

- Ну, вона мала схильність вести себе. Пропонувала варіанти вдосконалення, навіть могла сама щось зробити. А Адам був ідеальною машиною – нічого поза програмою. Якби їх з Ліліт можна було ув’язати… це було б ідеально. Система була б практично невразливою. Та Деміург зажадав переробити її, щоб не було конфлікту контролю. Власне, тому у вас фіксована стать.

- Стать? Яким це чином фіксована?

- Чоловік-жінка. Ми зробили їх парними, щоб краще пов’язати, взявши за приклад цей тваринний світ. Спочатку такого не планувалося.

- А самі ви… непарні?

- Ми – ні. Ми взагалі більш енергетичні сутності, без матеріальної складової. Були.

- І у вас немає кохання, сексу? Чи то як… єднання? Як народжуються ваші… нові сутності?

- В нас по-різному. Інколи достатньо однієї сутності, щоб утворити нову. Інколи – кілька. Але і то, і інше трапляється досить рідко. Так само рідко, як і розсіювання існуючих сутностей.

- Добре. Нехай. Поки давай про Адама. І що – Ліліт не підійшла і з ребра зробили Єву?

- …і з ребра зробили Єву. Це було ще більш жалюгідне створіння, ніж Адам. Зроблене з однією функцією – підзарядки Адама і клонування його оновлень.

Тобто, «курка- не птаха, жінка – не людина», «Kinder, Küche, Kirche»? Патріархи щось знали?

- Весело…

- Ну так… Та нам було образливо за свій проект і ми на стадії клонування внесли коректуру – підмінили частину коду «Єв» на «Ліліт». Загалом, пізніше Деміург це виявили, та вже було запізно – через 5-6 оновлень код Ліліт був і в нових Євах, і в нових Адамах. Знищувати ж їх і повертатися до впровадження базової моделі Деміург не могли – адже довелося б тут затриматись, а в них горів план. Та вони помстилися нам: коли настав час повертатися, більшу частину наших залишили тут, приховавши це від Тих-що-ходять-простором.