Розділ 4

Тітка Зена жила на іншому кінці села ближче до цвинтаря. Взагалі село тягнулося вузькою змією в западині між горами, по обидва боки від дороги і невеликої річки. Та подекуди хати стояли не близько дороги, а й другим рядом, ближче до лісу. Цвинтар якраз й знаходився у такий «западині». Тітка Зена одна з небагатьох у селі тримала корову, і Наталчина мама час від часу брала у неї молоко. От як зараз, коли Наталка зголосилася піти забрати.

- Добрий день, - привіталася вона до літньої жінки з розкудланим волоссям, недбало пов’язаним якоюсь ганчіркою. Тітка Зена, вочевидь, була вся «в роботах»  - взута в старі кальоші, перетягувала з комори якесь начиння.

- А, Наталю, дай Боже й тобі здоров’я!- озирнулась тітка. - Заходь, я зараз.

Наталка відхилила хвіртку і зайшла на подвір’я. Тітка була зайнята, тож вона підійшла ближче до хати, виглядаючи, на що б присісти. Аж раптом з хрипким гарчанням на неї посунув з-під лави пес. Старий, огидний, з більмастим оком.

- Ах ти ж, бісівське поріддя! - замахнулась на нього шматою тітка. -А ну пішов, я кому сказала!

Пес не повів і вухом, продовжуючи хрипко гарчати, капаючи слиною з рота.

-  Заберіть його! – голосно сказала Наталя, задкуючи. – Я боюся.

-  Та вже, вже, -погоджувалась тітка, заганяючи пса до буди і чіпляючи до ланца. – Цілий день лежить, ніби й здох. Вже років двадцять йому... Не чути, не видно... Аж дивуюся, що він так до тебе –бачив же.

 - Він хворий-що в нього з оком?

-  А! То народився такий. Раніше казали, що як пес більмо має – то ярчук. Може відьму бачити, та й іншу нечисту силу...

-  Ага, а я по молоко прийшла - то він і подумав, що відьма, - пожартувала Наталя.

- Свят, свят! Не вигадуй такого. То таке лихе ті відьми - і не придумаєш! Ви тепер тих серіалів надивитеся, то й думаєте, що то жарти. А відьма, щоб ти знала, то така негідь, що мусить шкодити. Хоче, не хоче – бо інакше сили не буде мала... й чорти її мучитимуть… То вона не раз і користі з того не має, а збиток мусить зробити. Колись моя мати мала таку сусідку…

-  Ага, - обізвалася Наталка вже з тої сторони плоту, - я тут почекаю, щоб не надривався. Давайте молоко, бо мене  вже ноги не тримають.

 - На, дитино. Втомилася?

 - Та, лишень з лісу прийшла, то з незвички.

-  А їдеш коли?

 - Та взавтра, зранку...

 - Ага, ну дай Боже... Мамі вітання передавай.