Розділ 3

Ранок неділі був пізнім і сонячним. Мама чимось неголосно стукотіла на кухні, в ногах дрімала кішка, що одразу розплющила зелені очі, ледве Наталка поворушилася. Заглядати в телефон за новинами не було жодного змісту – інтернет тут не ловив. Хіба біля ганку ще так-сяк тягнула мобільна мережа. В будь-якому випадку, телефон тут Наталка використовувала лише як фотоапарат. Їй завжди несила було стриматися, як бачила «кадр». Направду, враженням це лише шкодило -Наталя ніби записувала їх на гаджет і стирала з власної пам’яті, залишаючи лише вдалі ракурси. Все-таки, мобільний вже давно став ніби додатком до мозку, а не засобом зв’язку і зручності.

Хотілося потягнутися до недочитанного ввечері романчика, але Наталка стрималася – для цього буде час, а ось цю сонячну погоду треба використати інакше.

Півгодини на вмивання і сніданок – і озброєна телефоном і цупкими пакетами в кишені (на всякий випадок) Наталя прямувала до лісу. Кидаючи по дорозі уважний погляд на скупчення темно-червоного листя суниці – відмічаючи на майбутнє мисливські галявини - адже в червні це все приховано буйною зеленню трави, милуючись жовто-гарячими барвами шипшини і все ще зеленими кущами терну. Але це вже пізніше, зараз її чекали стежки, встелені мохом, обрамлені заростями чорниці і гогоцу, яскраво-червоні ягоди якого ще подекуди залишались. Ягідний запах досі відчувався, хоч і була рання осінь.

Валерія вона побачила несподівано і перша. Він сидів за поворотом на сухому поваленому стовбурі, вглядаючись в екран планшету. Відступати назад було б ніяково - адже важкі чоботи все одно її б видали, тому Наталка привіталась, збираючись пройти повз. Вона терпіти не могла зустрічати когось в лісі.

Валерій відповів і кивнув на планшет - мовляв, мережа.

 - І що, ловить?

 - Та не так щоб. От, спілкувався з замовником і злетіло.

 - Ну, успіху вам, - розсіяно побажала Наталя, збираючись пройти повз.

 - Ви на Камінь йдете?- поцікавився чоловік. Це був найімовірніший маршрут звідси, але Наталя, яка збиралась іти куди ноги ведуть ,тільки хитнула головою. - Сам звідти, довелось забратися, бо туристи. Підлітки, галас...

Це було неприємно, і Наталя мимоволі стишила крок, розмірковуючи, куди б податися.

 - Якщо хочете, я якраз збирався до водоспаду.

- Звідси є шлях? – водоспад Наталя знала, але ходила туди геть іншою дорогою.

- Так, стежка навіть, можемо разом піти, якщо ви не проти, - в цьому чулась якась невиразна надія і Наталка одразу згадала про брак спілкування. До того ж, знати такий шлях їй хотілося. Можна пожертвувати усамітненням цього разу заради нового маршруту.

Побоювань новий знайомий не викликав.

- Не проти, якщо певні, що не заблукаємо.