Розділ 1

В салоні бусика звично пахло порохом і бензином. Наталка сіла на бокове місце і запхала рюкзак під ноги. Був шанс, що маршрутка не набереться повною і ніхто не нависатиме зверху - чоловіків тепер в громадському транспорті не дуже й побачиш, а самі рейси стали рідшими. Зараз от теж довелося купувати квитки з пересадкою замість прямого.

 Чоловік і діти цього разу не схотіли їхати в село, а вона не стала відкладати запланованого. Поїхала просто до мами, щоб ні про кого не піклуватися, не переживати чи є що їсти, взути, як кого розважити і ще десяток не те щоб неприємних клопотів, які супроводжують сімейне життя.

Були приємні плани. Наприклад, назбирати терну для наливки. Вже вдарений нічними морозами, він мав втратити терпкість. Поле з кожним роком все більше заростало цими колючими чагарями, а ще соснами, та Наталку це не турбувало. Нехай ліс хоч десь відвоює своє, адже вирубки не надто поспішають засаджувати, цілком покладаючись на природнє відновлення. Село взагалі не дуже надавалось до аграрної діяльності – гори, кам’янистий грунт… Тут скоріше туризм, та таких сіл в Карпатах чимало. Наталя цьому скоріше раділа – не хотілось, щоб тут влаштували щось на зразок Буковелю, який вона про себе називала смітником серед гір.

А наразі село занепадало. Поля майже не оброблялись – кому це потрібно, якщо садити картоплю виходить в одну ціну з купити? В селі жили практично самі пенсіонери, а тепер ще й біженці зі східних регіонів, яким не пощастило влаштуватися в місті. Дещо оживало село влітку – під час канікул, коли до бабусь та дідусів привозили онуків відпочити на природі. Та й по всьому.

Зараз, у вересні, всі господарські роботи були закінчені, біля хатів доквітали квітники з екзотичними рослинами, коло магазину сидів постійний контингент алкоголіків з віднедавна постійним членом – Митєю. Митя не втрачав нагоди привітатись. Він був трохи знайомий з Наталкою – колись дитиною він з мамою жив у її тітки. Тітка мала велику бібліотеку, тому Наталя була там частим гостем. Митя був молодший років на шість, а тепер виглядав старшим на двадцять. Коло нього і трійки старих дідів час від часу ошивалось кілька цілком молодих чоловіків – ухилянтів від ТЦК, як схарактеризувала їх Наталчина мама.

Яка, до речі, була розчарована тим, що не побачить цього разу онуків. Наталя аргументувала це поганим інтернетом, а надто необхідністю вставати затемно, щоб повертатися в місто. Півтори доби – це замало, тому Наталка, ледве пообідавши, дістала свої старі джинси, подертий светер і гумові чоботи, без яких місцеві не ходили в ліс, побоюючись змій. Цупкий пакет в кишеню – і вперед, до єднання з природою. Високі трави більшою мірою вже всохли, лиш де-не-де яскравими цятками лишалися малинові волошки – ці будяки серед трав завжди здаються останніми. Сонце гріло від душі, тому скоро Наталя пов’язала светер на пояс, лишившись у футболці. Ліс був зовсім поряд – за якихось сто метрів вгору по схилу. Але, мабуть, лишався в планах на завтрашній день. Вибравши гарний кущ терну, Наталя взялася за справу. Кожна гілка була рясно вкрита ягодами і шипами, що вимагало уважності і гнучкості пальців. Темно-сині ягоди вкривав яскраво-голубий наліт, як древня патина – бронзу. І чомусь згадувалось чорноморське побережжя й оливи. А ще – грецькі міфи. Безжурні німфи і наяди, плюскіт хвиль, перебираючих гальку і гірські уступи. Мабуть, Наталя хотіла б бути наядою чи дріадою. Вигріватися на плоскому камінні гірських схилів, наче ящірка, а потім поринати у лагідні прохолодні глибини… Або взагалі жити в дереві…

 В Карпатах аналогом німфи були хіба що мавки. Але моторошним – адже спини у цих створінь не було і можна було побачити мертві внутрішні органи. Інші – богинки та відьми – були не кращі. Весь нижній пантеон українських міфічних створінь був лякаючим і викликаючим впереміш із захопленням огиду. І без винятків несучим смерть.

Щось було таке в цих горах – якась енергія, яка йшла із самої землі. Кримські зовсім не такі, згадувала Наталя. Там відчуваєш єднання з Космосом, з небом. Розчиняєшся в повітрі і злітаєш. В Карпатах не так. Тут потужна енергія йде наче з-під землі. Пронизує тяжінням, буянням всього живого. Тут би ставити храми богині родючості…

З дитинства блукаючи лісами, пробираючись крізь звори ( яри зарослі лісом) Наталя ніколи не боялась заблукати. Вона ніби впадала в якийсь транс, дихаючи одним диханням з усім, що оточувало. Енергія землі, лісу пронизувала її, ця сила тягнулася до своєї протилежності і свого доповнення. Нераз їй здавалося, що вночі… це відчувається набагато потужніше. Та перевірити не наважувалась. Хіба що вдвох із кимось, але… Наталя не знала нікого, хто міг би це з нею розділити.

Шановні читачі! Цей текст опубліковано безкоштовно на сайті Букнет і таким він і залишиться. Якщо ви читаєте його на іншому ресурсі - будь-ласка, перейдіть на місце публікації. На моїй сторінці є й інші твори, крім того ваш перегляд там принесе мені моральне задоволення - я знатиму, що мене читають)) Ну, і якщо вам сподобалось, є можливість поставити сердечко ( це просуватиме книгу) а також залишити коментар. https://booknet.ua/dz-algo-u10547099 Приємного прочитання!