Розділ II

Після смерті Петра в тій хаті ще довго не могли звикнути до порожнього місця за столом. Ніхто його не займав навіть у неділю, коли сходилася вся родина. Марія спершу сердилася, коли онуки, не думаючи, підсувалися ближче, але згодом перестала: у домі, де втрата вже осіла в стінах, суворість рідко тримається довше, ніж один сезон.

У Марії було троє дітей, і в кожному з них рід ніби впізнавав когось давнішого. Тут здавна вірили: людина ніколи не приходить у світ сама по собі, а завжди чимось схожа на когось із мертвих.

Старшим був Іван — худий, невисокий, сухий у плечах. Петро колись казав, що в їхньому роді вже був такий Іван: мовчазний і впертий, із тих, хто довго терпить, а потім раптом стає на своє так, ніби вже й сам не пам’ятає, де в ньому кінчається образа, а де починається воля. Батькової сили Іван не взяв, зате взяв ту давню впертість, яка довго мовчить, а тоді вже не відступає.

Середнім був Юрко. На ньому природа не поскупилася: широкі плечі, міцні руки, сила така, що ще хлопцем він підіймав те, за що інші бралися вдвох. У хаті він завжди займав більше місця, ніж йому належало, навіть коли мовчав. Петро іноді казав про нього, що сили в ньому більше, ніж добра, і хоч говорив це ніби жартома, ніхто не сміявся. Коли інші сердилися, вони кричали, а Юрко, навпаки, тихшав, і від тієї тиші людям ставало гірше, ніж від лайки.

Найменшою була Ганна. У хаті вона ніби й займала найменше місця: говорила тихо, рухалася легко, слухала більше, ніж казала сама. Але саме біля неї люди чомусь швидше збивалися на правду, ніби її мовчання не давало довго триматися за звичне. Її назвали на честь прабаби, і в цій родині це було не просто звичаєм, а давнім родовим порядком: деякі імена тут передавалися так само міцно, як земля або давня образа.

Останнім часом Марія помічала, що про Ганну в хаті говорять інакше, ніж про інших. І хоч ніхто не називав причини вголос, біля найменшої доньки навіть мовчання стало іншим. Марія не любила про це думати, але щоразу, коли Ганна переступала поріг, звичайна  тиша в домі ставала настороженішою.

Коли вони сходилися в неділю, це ще можна було назвати родиною. Але Марія дедалі частіше думала, що за стіл у цій хаті рідко сідають самі тільки живі.