Глава 2. Протистояння.

Горпина ще трохи постояла біля вікна, розглядаючи слимаків, та щось бурмочучи собі під носа, наче щось вирішувала. А потім розвернулася до столу, взяла великого макогона і почала з чавканьям сильно товкти слимаків. Славка відчула, як нудота підкочується до горла.

Вона повільно, намагаючись рухатися плавно і непомітно, присіла попід вікном і поповзла по східцях вниз. Проминувши небезпечне місце, щосили побігла геть. Зістрибнувши з останньої сходинки, Славка кинулася до саду. Віддихавшись, вирішила пошукати місце для ночівлі у садку. Їй треба було стежити за Горпиною, щоби не пропустити, коли вона відчинить прохід і повернутися в свій світ. Пройшов лише день, а вона так сильно скучила за своїм Андрійком, що аж сльози виступили на очах.

Вона вже вмощувалася під розлогим деревом, на якому росли великі, розміром з яблука, чудернацькі горіхи, коли почула кроки. Не роздумуючи, підхопилася і сховалася за стовбуром.

І саме вчасно! До садка йшла Горпина, тримаючи у руці великі, трохи іржаві ножиці. Славка помітила, що тут все, що зроблено із заліза, трохи поїдене іржею. Чому так, цікаво?.. 

Відьма прокульгала повз горіхове дерево і схилилася над грядкою. Обережно визирнувши, Славка побачила, як вона клацає ножицями, нарізає і складає у фартуха прикип-траву. Тут її була сила-силенна і Слава зрозуміла, чому Горпина так щедро її витрачала — виросте ще.

«Так-так. Мелені слимаки, тепер прикип-трава... готуєш щось смачненьке для городян, Горпино?» — розлючено думала Славка.

Набравши повний поділ зілля, відьма важко випросталася, притримуючись рукою за поперек і не поспішаючи пішла до будинку.

Славка сіла під деревом, намагаючись не думати про голод. Бо вона зранку нічого не їла. Може з'їсти один з цих великих горіхів? Вона задрала голову, вибираючи найбільший. Такі великі, круглі, з якимись чудернацькими візерунками на шкаралупі. А раптом вони отруйні? Ні, краще потерпіти.

Як на зло, з димаря повалив густий дим — відьма розпалила на кухні комин і до саду долинув чудовий аромат. Матуся мимоволі потягла носом — наче ватрушки печуться... в животі забурчало. Але згадавши товчених слимаків у макітрі, їсти одразу ж перехотілося.

Вона подивилася на сіре похмуре небо. Цікаво, тут коли-небудь буває сонце?

На її думку було вже досить пізно, але вечір тут начебто і не збирався наступати. І тільки вона про це подумала, як стало темно. Наче хтось задув свічку. Матуся перелякано посиділа трохи, витріщаючись в темряву, а потім, звикнувши, почала моститися спати.

Та тільки заплющила очі, як почула зверху якийсь хрускіт. Задрала голову, намагаючись у темряві розгледіти хоч щось. І побачила тоненький червоний промінчик на гілках. Потім ще хрускіт, і ще кілька промінчиків. Через хвильку промінчиків стало так багато, що вони повністю освітили розлоге дерево. З подивом Славка спостерігала, як відкривалися великі горіхи і з них вилазили дивні маленькі створіння, що світилися в темряві червоним. Перебираючи цупкими лапками, вони почали повзати по дереву взад-вперед, мотляючи довгими тонкими ящірковими хвостами і попискуючи. А через хвильку, в них на спині розкрилися маленькі, схожі на кажанячі крильця. Тільки на відміну, їхні були прозорі. І маленькі істоти, одна за одною пурхали в небо і розліталися яскравими червоними зірочками по темному небосхилу. Це було так несподівано гарно, в цьому похмурому місці, що Славка замилувалася. Такий несподіваний і такий чудовий врожай давало це горіхове дерево.

Слава не помітила, як заснула.

Вона прокинулася, коли з'явилося світло, так само несподівано, як і зникло ввечері. Немов би хтось пальцями клацнув.

Ранок був такий же похмурий, як і вчора. Слава озирнулася навкруги. Великі чорні квіти прикип-трави ще спали і були щільно закриті. На оксамитових пелюстках діамантами блищала роса. Матуся встала і почула, як під ногами щось гучно хруснуло — уламки горіхової шкаралупи. Славка згадала, про чудову нічну подію і задрала голову, щоб подивитися на дерево. На гілках сиротливо висіли пусті відкриті шкаралупки... окрім одного. Височенько Слава помітила один напіввідкритий горішок, в якому метушилася маленька істота. Вона застрягла і не могла вибратися. Трохи порозмисливши, Славка полізла на дерево. Підібралася ближче і зірвала горішок. Тваринка злякано забилася всередину и причаїлася.

— Не бійся мене, маленька, — лагідно промурмотіла Матуся, — я допоможу.

Та коли вона розломила шкаралупу і відкрила горішок, то побачила, що в маленької істоти понівечені крильця і літати вона не зможе. Трохи порозмисливши, Слава опустила її у траву. Істота не ворушилася.

— Ну! Йди! — схилилася над нею Матуся.

Але тваринка тільки звернулася маленьким клубочком і зітхнула.

Славка відійшла від неї і подивилася на кам’яний, непривітно-сірий будинок-башту. З нього знов лунала чудернацька музика — Горпина ворожила. Підійматися східцями нагору Славка не стала — що вона там не бачила. Почекає на Горпину тут, в садочку.

Раптом Славка ззаду почула якесь сичання. Рвучко обернулася і побачила, як до маленької істоти підбиралась чорна змія, широко відкриваючи хижу зубасту пащу. Ще хвилька і кинеться на здобич. Малюк намагався втекти, безпорадно розправивши понівечені крильця.

Славка швидко підхопила його на руки і черевиком влучно відправила зміюку у кущі чортополоху.

Малюк довірливо згорнувся у неї в руці.

— Ну, і що мені з тобою робити? — зітхнула Матуся і засунула його за пазуху.

Вона ледь встигла заховатися, коли побачила, як Горпина, з важкою торбою за плечима, спускається по сходах. Нарешті!

Слава дала їй відійти на досить велику відстань і рушила слідом. Та Горпина, впевнена, що тут, вдома, їй нема чого боятися, жодного разу не озирнулася, так і кульгала собі по доріжці, прямуючи на болота. Славка нетерпляче бігла слідом, їй дуже хотілося додому.

Коли вони поминули пагорби, назустріч вилетіли три чорні постаті, вже знайомі матусі. Порівнявшись з Горпиною, вони почали жалібно питати за свою сестру, та вона тільки огризнулася і побігла далі. Славці стало шкода цих неприкаяних душ. Пробігаючи повз, вона кожній ввічливо відповіла, що нажаль не бачила їхньої сестри.