Глава 10

Першою прокинулась Емілія, вона лежала на грудях Елана. Дівчина розглядала чоловіка його обличчя було розслабленим, повіки були закритими а дихання спокійним. Елан повільно відкрив повіки і подивився на дівчину, посмішка зʼявилась на обличчі у двох.

-Доброго ранку,- з посмішкою сказав Елан.

-Скоріше обід,- дівчина сіла біля чоловіка.

Емілі глянула на лежачого Елана і посміхнулася йому, чоловік різко підскочив з місця і поцілував дівчину.

-Каву будеш?- чоловік направився до кухні .

-Так, я буду готувати солодкий сніданок будеш?- дівчина йшла слідом.

-Ні я не снідаю,- посміхнувся Елан і поставив чайник.

-Зрозуміло, як твоя рука ?- запитала дівчина.

-Вже краще, хоча б руку можу підійняти,- показав чоловік як підіймає руку.

-Це добре, але не перенапружуй,- проговорила дівчина з голосом лікаря.

Емілія смажила млинці, Елан колотив їй каву. Здавалося перший чудовий ранок через стільки часу. Емі вже сіла за стіл а поряд з нею і чоловік він поставив на стіл дві чашки з ароматною кавою.

-Смачного,- з посмішкою промовив чоловік.

-Навзаєм,- відповіла дівчина відрізаючи шматок млинця виделкою.

В двері голосно постукали,обоє напружилися стукіт не припинявся і став більш наполегливим. Елан підійшов до тумби і взяв  звідти зброю Емілія в свою чергу сиділа на своєму місті. Чоловік підійшов до дверей і обережно заглянув у вічко з полегшенням видихнув та відкрив двері.

-Лео чорт забирай попереджати не вчили перед тим як маєш приїхати?- розсерджено бурчав Елан.

-Не до цього було,- розлючено кинув Лео і пройшов на кухню до Емілі, він лише кивнув їй в знак привітання,- нашу найбільшу поставку зброї накрили, всіх курʼєрів зараз допитують а Халід мягко кажучи не в задоволенні що товара немає.

-Зрозуміло, Клоу зробив свій наступний крок,- хижа посмішка зʼявилася на обличчі Елана.

-Ця лінія поставки без проблем працювала пʼять років але саме зараз її накрили, на неї вказали а органи влади раді старатися аж бігом все накрили,- Лео з усієї сили вдарив кулаком по столі так що аж все затряслося.

Дівчина одразу підскочила і вся напружилася.

-Тримай себе в руках ми не одні!- гаркнув Елан переводячи погляд на дівчину,- для початку скажи курʼєрів можна дістати?

-Так, там свої нюанси але це не проблема,- вже спокійно проговорив хлопець.

-Чудово, займися цим я не можу щоб інші клієнти чекали своїх поставок. Також зброя її всю конфіскували?- Елан зробив ковток кави.

-Так всю до єдиної але за її зберігання відповідає наша людина,- відповів Лео.

-Прекрасно не так все погано, влаштуйте неймовірну сцену з викраденням зброї і так щоб все вказувало на Бонса,- знову хижа усмішка.

-Вирішив прибрати сина Клоу?- Лео вигнув брову.

-Звичайно він його швидко витягне але хочу щоб він трохи по нервував,- посмішка не сходила з обличчя чоловіка.

-Добре ми заберемо зброю але як її доставити в Арабські Емірати?

-Треба придумати нову лінію поставки і у нас на це є лише доба,- Елан нахмурився.

-Елан ти здурів?! Зараз кордони посилено перевіряють повітряний простір теж не варіант як ти зібрався доставити зброю через добу?!- підвищено говорив Лео.

Елан мовчав він і сам розумів що це майже не можливо але в них була доба вони не могли втратити найбільшого клієнта.

-Думаю у мене є ідея,- впевнено проговорила Емілія.

Чоловіки і забули про те що вона поруч і зараз з зацікавленням дивилися на неї.

-Яка ідея?- запитав Елан.

-Приватні пароми,- з впевненістю промовила дівчина.

-Емілія цей простір теж гарно контролюють та перевіряють, особливо приватні,- промовив Лео.

-Так можливо але якщо це пароми якогось міліардера якого навіть не посміють перевірити,- хитра посмішка зʼявилася на обличчі дівчини і чоловіки зрозуміли що це їхній шанс.

-Ідея чудова не сумніваюсь але як ми маємо знайти міліардера який перевезе нашу зброю га?- задав питання Елан.

-В мене був один ВІП пацієнт він займається перевезеннями не знаю легальними чи ні та я могла б попросити в нього цей транспорт але як все це погрузити думати вам і така лінія спрацює лише один раз,- Емі склала руки на груди і дивилася на чоловіків.

-Елан ти розумієш що це небезпечно?

-Так але іншого варіанта немає тож будемо працювати над цим планом,- остаточно промовив Елан.

Чоловік пішов вдягатися і дівчина пішла слідом.

-Елан я поїду з вами але після того як зустрінусь з Ахмедом це той про кого я щойно говорила,- дивилась на нього дівчина.

-Ні, поїдемо разом це небезпечно я не залишу тебе одну,- відрізав Елан.

-Я поїду сама точніше візьму Джулію він теж її знає бо інакше нічого не вийде,- Емі говорила вже більш стальним голосом.

Елан близько хвилини мовчки дивився на дівчину зважуючи всі за і проти.

-Добре але з вами поїде додаткова охорона вона буде в машині на всякий випадок,- промовив Елан і обійняв дівчину та посміхнулась і обійняла у відповідь.

-Все буде добре не хвилюйся,- прошепотіла дівчина.

-Не сумніваюсь,- посміхнувся чоловік і пройшов до виходу,- чекаю вас на базі.

Чоловіки вийшли з квартири і Емілі  почала вдягатися попутно набираючи номер Джулії.

-Привіт Джу,- з посмішкою привіталася дівчина.

-Емі привіт ти дзвониш тільки коли щось треба я слухаю,- засміялась дівчина.

-Да не вже, як я могла?- награно запитала Емі.

-Кажи давай що треба?- більш серйозно запила подруга.

-Поїдемо навідаємося до Ахмеда час йому віддати борг,- хижа посмішка зʼявилася у дівчини.

-Ууу подруго у що ти встряла?- точно так само промовила Джулія.

-По дорозі розповім,- і дівчина відбилась.

Взуваючи туфлі на підборах Емілі прийшло на телефон смс з місцезнаходженням дівчини.

Емі вийшла на двір і вдихнула свіжого повітря машина вже підʼїхала і один із охоронців відкривав їй двері. Емілія продиктувала адресу яку їй скинула Джулія.

-Ну розповідай Емілія що нас чекає,- дівчина посміхнулась подрузі.