Глава 5

Похоронний день виявився дуже складним як морально так і фізично. Попрощатися з Джоном Кларк прийшло багато людей, були ті хто його поважав а дехто радів його смерті були і ті кому Джон неодноразово рятував життя.

Після всього дійства до Емілі підійшла її подруга Джулія.

-Емі,- стурбовано звернулась дівчина.

-Джулія, чому ти ще тут?- розсіяно запитала Емі.

-Давай вийдемо на двір,- запропонувала Джулія, дівчина кивнула і вони направилися до виходу.

-Як ти? Тримаєшся?- запитала подруга.

-А що мені робити? Звичайно тримаюсь,-опустила голову дівчина.

-Знаю ти ще не відійшла від похорону, але я маю тобі дещо розповісти, це був останній наказ Джона але я не встигла його виконати,- дівчина закурила.

-Вибач але я зараз не в тому стані аби вирішувати ці питання, підійди до Елана, добре?- не дочекавшись відповіді Емі сіла в машину і та рушила в невідомому напрямку.

Джулія спокійно докурювала свою цигарку і проговорила в пустоту:

-І як же мені познущатися з цієї погані яка довела мою дівчинку до такого стану?- жахлива усмішка зʼявилася на обличчі дівчини.

Тиждень промайнув швидко кожен проживав його по своєму, Емі носила скорботу і майже не виходила з кімнати а Елан проводив дні за паперами переймаючи всі справи батька, на його плечі лягла відповідальність за життя тисячи людей, вдома він майже не зʼявлявся. Сьогодні він вирішив йти до дому закінчивши найважливіші справи.

Увійшовши до квартири він відчув запах домашньої їжі, Елан пройшов на кухню там на нього чекала дівчина.

-Ти майже не ночував дома, багато справ?-запитала втомлено Емі.

-Так багато документів і не лише, тобі вже ліпше?- спитав чоловік сідаючи за стіл.

-Вибач на тебе стільки звалилось а я нічим не допомагаю,- винувато промовила Емі сідаючи навпроти.

-Нічого, я зусим впораюсь як би важко не було,- говорив дивлячись в очі дівчини.

-Елан… сьогодні останній день коли я буду плакати за батьком, останній день коли я дозволю собі цю слабкість,- сказала дівчина і одразу витерла сльози.

Чоловік не знав як її ще підтримати тому просто підійшов до неї і міцно обійняв.

-Давай поїмо, це все так смачно пахне,- усміхнувся Елан і заглянув у її очі.

-Так, смачного,- у відповідь усміхнулась дівчина.

-Тоді якщо ти не проти зможеш заїхати до мене завтра в офіс? Треба дещо обговорити і хочу попросити у тебе допомоги,- запитав чоловік жуючи мʼясо.

-В чому допомога?- збентежено запитала дівчина.

-Все завтра, а сьогодні гарно відпочинь,- тепла усмішка зʼявилась на обличчі чоловіка.

Після вечері вони ще не довго поговорили про минуле, про те як вони проводили час із батьком, і як вияснилось проводили вони його по різному, якщо з дівчиною чоловік ходив у якісь заклади і проводив милі бесіди то з хлопцем все було навпаки вони разом тренувалися, стріляли з вогнепальної зброї і ходили на бої без правил. Одна людина а як по різному себе вела. Емі знала свого тата як добру і врівноважену людину Елан же навпаки знав батька як мужнього, жорстокого та справедливого чоловіка.

Наступного дня дівчина прокинулась аж під обід. Вона стала перед дзеркалам і дивилась у своє відображення.

-Ну що Емі час починати все з початку,- звернулась вона сама до себе і похлопала себе по обличчю.

Прийнявши душ та зібравшись вона вирушила до офісу. Біля будинку вже чекала машина з водієм в яку вона сіла.

Перед очима знову багатоповерхівка в яку вона лише мить вагалась зайти.

Піднявшись на вірний поверх вона прямувала до кабінету, тільки но вона хотіла зайти її зупинила доволі струнка і симпатична дівчина.

-У Елана Кларк зараз відвідувачі до нього не можна,- защебетала дівчина від чого Емі скривилась.

-Він знає про мій візит,- сухо кинула Емі і знову потягнулась до ручки.

-Я що не зрозуміло сказала? Ти взагалі хто? Його нова підстилка?- вона перехопила руку Емі.

Від цих слів Емі накрила хвиля роздратування, до неї ніхто не смів так звертатися та ще й якась незрозуміла дівиця яка була більш схожою на підстилку.

-Ти хоч знаєш хто перед тобою стоїть?!- гаркнула Емі і дівчина трохи послабила хватку від несподіванки.

-Хоть би ким ти не була Елан мій зрозуміла?!- запищала дівчина.

Не встигла Емі і слова сказати як двері в кабінет відчинилися і перед дівчатами стояв Елан.

-Шарлота що ти робиш?- розгнівано запитав Елан свою секретарку.

-Вона хотіла зайти а я її не пускаю бо у вас гості,- прощебетала своїм голосочком Шарлота.

-Елан навчи свій персонал правильно поводитися з відвідувачами а особливо з їхніми роботодавцями,- гордо промовила Емі і пройшла в кабінет.

-Що ти їй наговорила дурепа? Це моя сестра і донька Джона!- злісно промовив чоловік а очі дівчини полізли на лоба.

В кабінеті сиділа Джулія і ще один хлопчина.

-Емі сонце моє, ти вже в строю?- підбігла до дівчини Джулія і заключила в обійми.

-Так завдяки вашій підтримці,- промовила Емі.

-Та що ти таке говориш найбільше тебе підтримав Елан,- дівчина глянула за спину Емі.

-Так дівчата потім поговорите, а зараз до справи,- промовив чоловік проходячи до свого місця.

Емі уважно розглядала хлопчину який втикав у свій телефон.

-Емілі познайомся це Лео він наш юридичний консультант та права рука,- вказав Елан на хлопця.

-Приємно познайомитися,- усміхнувся Лео.

-Це той що обезбашений і не знає кордонів?- переспросила Емі дивлячись на подругу.

-Ну Емі не можна мене так підставляти,- простогнала Джулія.

-Це тобі ця чокнута про мене такого понарозказувала?!- Лео аж відірвався від свого смартфону.

-Це я чокнута? Це ти тому хлопцеві кінцівки…- не встигла дівчина договорити як її перебив Елан.

-Джулія! Тримай язик за зубами, посперечаєтесь на одинці,- зупинив їх чоловік.

В цей момент Емі зрозуміла що Елан авторитет для інших, адже пара одразу замовкла.

-Емілія допомога про яку я тебе просив, це взяти на себе управління нашими барами, вони легальні тож не хвилюйся стосовно цього. Що скажеш?- запитав серйозно Елан.