Глава 2

Замотавши головою Емілі викинула думки про минуле. Не зараз, не на часі згадувати такі жахливі моменти, потрібно зосередитись на теперішній проблемі.

-Емі ти готова?- запитав чоловік доньку.

-Так тату. Мені йти в машину що навпроти?- уточнила дівчина.

-Не йти а бігти доню, ти чудово знаєш що зараз можуть полетіти кулі… Вибач що знову змушую тебе це пережити,- батько винувато глянув на Емі.

-Перестань, все буде добре я сяду в машину і залишуся цілою, головне щоб ти був в порядку,- дівчина міцно обійняла батька той зробив те саме.

-Давай біжи,- трохи за голосно сказав Джон.

Відкривши прозорі двері Емі просто вискочила на вулицю всього у пару кроків вона здолала відстань до машини. Відчинивши двері на задньому сидінні сидів чоловік у чорному полу спортивному костюмі, не зупинившись не на мить дівчина вскочила у машину.

-Елан?- з усмішкою спросила дівчина.

-Так саме він власною персоною,- усміхнувся у відповідь чоловік.

Рація зашуміла і з неї почувся голос батька.

-Я також в машині їдемо, наші засікли снайпера дивіться щоб не було хвоста,- швидко дав наказ Джон.

Тільки но Елан хотів відповісти як почулися постріли декілька точно потрапили в машину але та була броньована. Хлопець закинув руку на Емілі та нагнув її голову донизу аби захисти від куль.

-Чого став дави на газ!- крикнув Елан водієві розлючено.

-Так бос,- нервово відповів той і видавив педаль газу.

-Тату ти як?- запитав Елан в рацію.

-Порядок не пробили,- відповів чоловік.

Елан та Емілі декілька хвилин сиділи мовчки. Першою порушила тишу Емілі.

-Ти став більш мужнім,- спокійно заговорила дівчина.

-А ти стала не такою лякливою,- підстибнув її Елан.

-Завдяки тобі,- так само проговорила Емі.

-За нами хвіст куди ти їдеш! Ти що твориш взагалі?- крикнув чоловік на водія і той підстрибнув.

-Вибачте не звернув уваги,- запинаючись промовив юнак.

-Тебе коли пристрелять тоді ти звернеш увагу?!- продовжував кричати Елан

-Вибачте зараз же зберуся,- промовив хлопчина.

Іншу частину дороги вони провели в тиші кожен був зайнятий своїми думками.

Вони наблизилися до старої будівлі яка зовсім не була схожа на жилий будинок.

Всі мовчки вийшли з машини, Елан прикривав собою дівчину аж поки ті не зайшли у будівлю. Всі підійшли до якогось підвалу Джон нажав на приховану  кнопку і двері відчинилися на вході одразу стояли двоє здорових чоловіків зі зброєю. Всі мовчки пройшли в середину і Всім відкрилося просто велетенське приміщення це був справжній комплекс на першому поверсі була велетенська гостинна де помістилося б напевно людей двісті, але зараз їх було до ста тут били як чоловіки так і жінки у когось навіть були діти.

-Це сховище нашого клану, його будували саме на випадок війни між сімʼями,- розʼяснив Елан.

-Зрозуміло,- захитала  головою дівчина.

Джон та його діти спустилися ще на поверх нижче на поверсі був довгий коридор з кімнатами, вони зайшли в одну з них і це більше походило на готельний номер ніж на сховище.

-Боже і це просто сховище?!- охнула Емілі.

-Це твоя кімната доню, Елан буде в сусідній а я навпроти,- пояснив Джон.

-Добре це зрозуміло, але тепер розповідай що саме трапилося, чому знову війна хіба наша сімʼя не номер один серед мафії?- емоційно розпитувала Емі.

-Сімʼя Клоу перейшла всі дозволені межі, вони знову хочуть впровадити торговлю жінками  вони вже викрали понад 100 жінок і продають їх на аукціонах, а діти вони викрадають і їх, не буду говорити що вони з ними роблять,- з відразою промовив Джон.

-То це ти оголосив війну тату?- шоковано спитала дівчина.

-Ні я лише рятував дітей, допомагав сімʼї Клай вони найбільше постраждали від їхніх рук,- чоловік сердито стукнув кулаком по столі, і дівчина підскочила.

-Тату будь ласка тримай себе в руках,- звернувся Елан до батька побачивши реакцію дівчини.

-Вибач люба,- він підійшов до Емі і поцілував у маківку.

-Чому це знову повторюється тату?-запитала дівчина притискаючись до батька.

-Тому що покидьки не знають межі не знають де треба зупинитися і я зроблю все аби ваше життя повернулось у звичне русло,- проговорив батько і обійняв своїх дітей.

Вони простояли так хвилину і батько з тою ж серйозністю промовив:

-Сьогодні відпочивайте, а завтра доведеться заїхати на офіс і в лікарню вибач Емі але доведеться звільнитися з роботи,- він винувато глянув на свою дочку.

-Я розумію,- дівчина опустила голову.

Всі покинули кімнату дівчини і щоб дурні думки не лізли в голову Емілі вона загорнулась в ковдру та міцно заснула.

Емілі розбудив легкий стук у двері. Вона потягнулася на ліжку і включила лампу що була біля ліжка.

-Заходьте,- крикнула вона.

В дверях зʼявився Елан, він повільно зайшов до кімнати і зупинився неподалік від дівчини.

-Час вже їхати скільки тобі треба часу?- запитав Елан дивлячись на неї.

-Десять хвилин вистачить,- сказала вона і піднялася з ліжка.

-Добре, чекаємо на першому поверсі,- сказав чоловік і пройшов до дверей.

Емілі швидко прийняла душ і одягнулась в той самий одяг. Дівчина швидко вийшла з кімнати та попрямувала на перший поверх там на неї вже чекав Елан та батько.

-Привіт тату,- обійняла вона чоловіка.

-Привіт люба, маршрут такий спочатку лікарня і потім офіс,- проговорив швидко Джон.

-Мені потрібно ще взяти свої речі, ми зможемо заїхати до мене?- запитала Емі.

-Ні це небезпечно, я скажу Джулії вона привезе тобі твої речі,- відповідь батько.

-Ось твій телефон, його перепрошили  щоб не можна було визначити місце знаходження,- протягнув телефон Елан.

-Дякую, можемо їхати,- сказала дівчина показуючи руками на вихід.

Група людей попрямувала до виходу. Вийшовши на двір всі вдихнули свіже повітря але довго ніхто не стояв всі швидко сіли по машинах і рушили у лікарню.

-Як ти відпочила?- запитав Елан.

-Так дякую за хвилювання,- відсторонено проговорила Емі.