Глава 1

Сьогоднішня зміна в лікарні виявилася дуже важкою. Емілія цієї ночі навіть не прилягла, її викликали у відділення швидкої як тільки вона закінчувала з черговою операцією , щойно закінчить одну операцію треба вже бігти на іншу.

Але вона достойно перенесла цю зміну і вже втомлена виходила із лікарні.

—Ця зміна була скаженою,- підбігла до дівчини подруга на імʼя Джулія.

-І не кажи думала що здурію очі просто злипаються,- втомлено проговорила Емілія.

-Чим плануєш зайнятися?- весело запитала подруга.

-Буду спати аж до наступної зміни,- зі сміхом промовила дівчина.

-Думаю у твого тата інші плани,- кивнула подруга в кінець коридору.

Емілія прослідкувала за поглядом подруги і побачила там чоловіка який їй махов рукою.

-Добре Джулія до зустрічі, потім спишемося,- Емілі обійняла дівчину і побігла до свого батька.

Чоловік ніжно обійняв дівчину, яку не бачив вже декілька місяців.

-Привіт тату.

-Емі доню як я скучив. У тебе все добре?- занепокоєно привітався чоловік.

-Так все чудово, а у тебе? Ти декілька місяців на звʼязок не виходив знаєш як я хвилювалась?- почала тороторити донька.

-Тобі прийдеться відкласти свої плани і поїхати зі мною нажаль це терміново,- серйозно заговорив батько Емелі.

-Боже тату не лякай,- вони все ще були в приміщенні, батько чомусь не поспішав виходити на вулицю і це ще більше підігрівало погані думки Емі.

-Коли ми вийдемо з приміщення ти сядеш у машину до Елана він відвезе тебе куди треба, добре?- батько поклав свої долоні на плечі дівчини і дивився їй у вічі.

-Це мене тепер не на жарт лякає, ти ніколи не хотів щоб я з ним спілкувалася та й взагалі ніколи не давав спілкуватися з людьми з клану, що трапилося? Пояснюй тут і зараз,- Емілі була вся в батька тому без пояснень вона нікуди не збиралася їхати.

-Доню клан Клоу розпочав війну і тепер ти в небезпеці як Елан і я в тому числі, ти і Елан ви ті кого вони захочуть вбити першими адже ви мої діти, тому будь ласка не дивися по сторонах просто швидко сідай в машину. Зрозуміла?

-Добре, але по прибуттю я чекаю подробиць,- як завжди серйозно промовила Емі.

Джон так звали батька Емілі, погладив її по голові і посміхнувся. З кожним кроком з яким вони наближалися до виходу серце дівчини калатало сильніше. Вона знала що означала війна між могутніми кланами, знала що як тільки вони переступлять поріг їм одразу може прилетіти куля в голову. Колись Емілі пережила таку війну і втратила тоді найдорожче свою матір. Ніхто не знає як вона пережила цю втрату як її батько бездушно тоді вбив всіх хто був причетний, той рік виявився для Емі найважчим, тоді вона пережила викрадення, полон а після смерть матері. Для пʼятнадцяти річної дівчини це було занадто. І ось десять років поспіль все знову повторюється.

6 жовтня 2014 рік

Емілі сиділа на дивані піджавши коліна під себе і гойдавшись зі сторони в сторону.  Повну тишу у домі порушили відкриваючі двері, дівчина одразу застигла,очі округлилися, страх полонив її розум і тіло вона не могла ні поворохнутися ні сказати жодного слова.

-Емі сонечко, це я  не бійся люба, - чоловік обережно зайшов до кімнати і тихо промовив слова.

Юна дівчина зірвалася з місця і в сльозах кинулася чоловікові на шию. Чоловік заспокійливо гладив по голові свою доню. Збоку за цією картиною дивися хлопець в його очах було стільки жалю. Зараз перед ним була зламана і розбита Емілі, зовсім не те дівча з світлою посмішкою та бісиками в очах.

-Елан будь ласка побудь з нею я зараз повернуся,- хлопець кивнув проводжаючи батька поглядом.

Він дивився на дівчину яка бездушно дивилася в одну точку. Він повільно почав наближатися, і Емілі одразу повернула голову в його бік її очі кричали про страх, і він зупинився.

-Я Елан, ти мене напевне не памʼятаєш але ти колись мене врятувала,- ніжно промовив хлопець, але зупинився на тому ж місці.

Страх Емі притупився, вона дивилася прямо в очі Елану і не могла зрозуміти що за почуття бушували в її душі.

-Я можу сісти біля тебе?- запитав хлопець вказуючи на вільне місце на дивані.

Емі невпевнено кивнула і Елан сів поруч.

Вони мовчки сиділи хвилин пʼять, і дівчина нарешті почала проявляти цікавість до хлопця.

-Хто ти?- дівчина вперше заговорила за місяць. Елан посміхнувся.

-Я твій брат… не рідний мене твій тато прихистив і сказав що я тепер його син,- невпевнено посміхнувся хлопчина.

-Я тебе не памʼятаю,- сухо промовила дівчина.

-Звичайно тобі було всього чотири на той момент,- Елан відкинувся на спинку дивана.

-І як же я тебе врятувала така мала?- Емі повністю повернулася до Елана.

-Оу в чотири ти дуже гарно говорила,- хлопець з ніжністю глянув на дівчину і продовжив,- ти дуже сильно благала з тобою погратися, тоді я лише зʼявився у вашому клані і гратися це останнє що мені хотілося, але ти дуже наполеглива тому все ж таки гратися я пішов з тобою, коли тато тебе вже забирав ти підбігла обійняла мене і на вушко сказала «Ти не один мій тато всіх рятує і я тебе буду рятувати а потім і ти мене будеш рятувати», ось як ти мене врятувала.

Між ними повисла тиша, погляд Емі ніби знову заповнювався життям, Елан же дивився на неї не як на сестру але про це ніхто не дізнається він забере ці почуття з собою у могилу.

У кімнату увійшов батько трохи розлючений але він це швидко приборкав у собі.

-Дякую Елан, йди до офісу і закінчи справу,- чоловіки переглянулися і Елан одразу став похмурим.

-Добре, до зустрічі Емі,- хлопець видко направився до виходу, знаючи що тато геть не хотів щоб його донька була у справах клану.

-Елан!- крикнула дівчина підбігаючи до хлопця і прямо в очі тихенько промовила,- не забувай за мене, рятуй як тільки я буду під загрозою.