Розділ 6

Оцінити вишукану красу замку, крокуючи під конвоєм, що складався з п'яти вартових, просто не вдалося. Мені ніхто не вивертав руки, ніби найнебезпечнішому злочинцю, не пхав у спину, не квапив, щоб крокувала швидше, але все ж велич архітектури мене хвилювала в останню чергу. Дівчинка поряд йшла, приречено опустивши голову, часом спотикаючись об поділ сукні. Я ж, в свою чергу, навпаки, гордо випростала спину, розправила плечі і всім виглядом намагалася показати свій спокій. Хоча, правду кажучи, моє серце стукало десь у районі п'ят, а душа холоділа від страху перед можливим, далеко не райдужним майбутнім.

І що тепер буде далі? Нас із Еріданом, швидше за все, кинуть до в'язниці. Або може взагалі стратять! В очах купи народу ми спільники, які викрали і силоміць утримували юну принцесу. Від цієї думки стадо мурашок пробігло по шкірі. Оце я вляпалась!

А що буде з Елізою? Її видадуть заміж за когось страшного? Чи ні? Я вперше задалася цим питанням. А справді, за кого? Я навіть не питала про це — сама собі вигадала щось там і раділа, що допомагаю вберегти дівчинку. Але що якщо їй нічого й не загрожувало? От же я наївна дурепа!

— Елізо!

Молода, вродлива жінка, голосно цокаючи підборами по вимощених гранітних сходах, бігла нам назустріч. Її зачіска злегка розтріпалася і біляві довгі кучері недбало спадали на плечі. Пишна спідниця сукні заважала при русі, намагаючись зачепитися за будь-який, навіть найменший виступ, і тому жінка постійно підхоплювала її тонкими музичними пальцями.

— Мама!

Дівчинка відразу вирвалася з моїх рук і кинулась у міцні обійми жінки. Сидячи на підлозі, цілуючи в щічки та притискаючи до себе доньку, вона здавалася героїнею мультфільму, казковою принцесою чи навіть богинею. На її тлі, я — втомлена, замерзла і брудна — могла зійти тільки за бродяжку, що прийшла до замку просити милостиню. Ну і за злочинницю, куди ж без цього!

— Що з Еріданом? — так, я розуміла, що перервала чарівний момент возз'єднання сім'ї, що своїм різким випадом можу викликати гнів матері, яка весь цей час хвилювалася за свою любу донечку, але моє терпіння банально лопнуло. Тим більше, я дуже боялася, що моє життя повністю залежало від того, що зроблять із чоловіком. Якщо не пошкодують власну дитину, то про мою долю і мови не буде – відправлять на плаху слідом.

І все ж, мій нервовий випад послужив тим поштовхом, щоб на мене нарешті звернули увагу. Жінка, не випускаючи дочку з міцних обіймів, окинула мене чіпким поглядом. Уважно подивилася на мої руки, що мене дуже здивувало – руки як руки, ну, може, трохи брудні. Потім перевела погляд вище, до очей і довго дивилася. Щось я вже не впевнена, що крижані не вміють читати думки, як розповідав Ерідан. А втім, він багато чого говорив і багато про що промовчав. Тож чорт його знає, де була правда, а де брехня.

— Хто ти? – холодно поцікавилася жінка.

Я не встигла розкрити рота, щоб представитися.

— Вона погана! — знову завела свою пісню Еліза. — Вона хоче забрати у нас Ерідана. Як Інрі-лоретка!

Обличчя жінки вмить спотворилося гримасою обурення. А Стоуен, що стояв поруч, різко зайшовся кашлем, як, власне, і його підлеглі. Прямо якась епідемія!

— Ох, Великі Боги, ти де таких слів набралася? — гнівно вигукнула жінка.

— Ти сама так про Інрі говорила, — обурилася у відповідь дівчинка. — Я чула, як ти сказала леді Тріші, що Інрі — проклята лоретка, яка викрала серце пана Гвіндера і забрала його з родини.

О, чудово. Просто чудово. Чарівно, чорт забирай! Дрібна соплячка, заради якої я ризикувала своєю шкірою неодноразово, обізвала мене якоюсь профурсеткою. А я всього-то обіймалася з її братом. Навіть не цілувалася! Ех, тепер навіть шкода, що не встигла. Зараз як відрубають голову, а я так і не взнаю, як дракони цілуються.

— Елізо, ти все неправильно зрозуміла, — жінка трохи знітилася, її щоки злегка порозовіли від збентеження і сорому. — Ходімо, я проведу тебе до твоєї кімнати.

— Отже, вже не важливо хто я, так? — зло наїжачилась, сердито дивлячись на жінку і дівчинку. — Мене можна ображати, використовувати та ігнорувати. Мені можна брехати, так виходить? — я відчувала, як мене накриває істерика, але впоратися з бурхливим потоком емоцій не могла. Потрібно було виплеснути все, що кипіло, інакше мене просто розірвало б. — Справді, яка різниця, хто я? Дурна іншосвітянка, яку закинули у дикий світ із варварськими законами і навіть весла, щоб грести, не дали!

Моєму терпінню прийшов кінець. Досить! Нехай самі рятують свій чортовий світ, самі вирішують свої дурні проблеми. А я додому хочу, до звичного життя!

Я довго кричала, з експресією, виразно, абсолютно не вибираючи слів і, зовсім не думаючи про можливі, сумні наслідки. Висловила все, що на душі шкрябало і важким тягарем лежало на плечах. Щоправда, легше від цього не стало.

Якоїсь миті, мій погляд впав на Елізу, і я миттю здулася, немов повітряна кулька, яку проткнули голкою. Дівчинка дивилася на мене широко розплющеними очима, у яких плескався непідробний переляк. Вона, звичайно, мене обізвала, і, явно, однією з брудних лайок, але ж їй всього років вісім від сили. А я — доросла людина, яка повинна думати головою, а не кричати немов навіжена.

— Вибачте, — видавила з себе і сором'язливо опустила очі в підлогу.

— Стоуене, відведіть дівчину в гостьових покоїв, — з якоюсь дивною інтонацією сказала жінка. — Я згодом з нею поговорю.

Взявши дочку за руку, вона швидким кроком пішла геть. Що ж, принаймні не в камеру відправила. Вже добре. Напевно.

— Прошу, леді, — незворушно промовив стражник, злегка вклонившись, і вказав рукою у напрямку дверей. Мені, мабуть, варто було в нього повчитися витримці.

Кімната, в яку мене привів чоловік, виявилася не просто розкішною, а справді королівською. Особливо, в порівнянні з моєю однокімнатною, старенькою хрущовкою. Таке багате оздоблення я бачила лише одного разу, та й то тільки на картинках в інтернеті.