Розділ 5

Думки, мов шалені, проносилися в голові з божевільною швидкістю. Що ж робити? Треба щось сказати. Інакше наша поведінка здасться надто підозрілою і нас точно розсекретять.

А у вартового вже небезпечно звузилися очі — він явно почав втрачати терпіння в очікуванні відповіді.

— Чого ж ви не відповідаєте?

— Мій чоловік — німий, — випалила я дуже нервово. Так не можна, треба бути більш природною. Посміхнулася трохи винувато, кинула обережний погляд на Ерідана і знову звернулася до вартового, вже спокійніше. — Він не любить коли доводиться говорити про це. Вважає за краще, щоб інші вважали його просто похмурим, небалакучим типом. Пробач, любий, — м'яко доторкнулася до руки Ерідана, заглядаючи йому в очі, сподіваючись, що він підіграє, — я маю пояснити пану вартовому.

— Не варто, — перебив чоловік мене, кивнув своїм товаришам на візок, а сам продовжив роздивлятися нас. — Куди прямуєте?

— У Грокхар, — дуже сподіваюся, що правильно вимовила назву. Хоч би він не запитав про якесь інше місто чи селище, адже мені відповісти нічого. І Ерідан мені в цьому не помічник, сама ж його німим охрестила.

— А потрапити туди, ясна річ, планували за допомогою порталу? — солдат криво посміхнувся і мені зовсім не сподобалася ця усмішка.

— Так, — протягнула я і обережно поцікавилася, — а що, з цим можуть виникнути проблеми?

— Нині портальна мережа використовується лише королівською вартою. Вам доведеться діставатися іншим ходом. Втім, не раджу туди взагалі потикатися – нині там не спокійно.

— Дякую за попередження, пане ...?

— Стоуен, — представився нарешті чоловік.

— Все в повному порядку, — доповів перевіряючий, бадьоро вискочивши з воза.

— Що ж, можете їхати, — махнув Стоуен у бік дороги, кивнув Ерідану і відійшов убік, як і раніше, не зводячи з нас очей. А я, насилу, стримала зітхання полегшення.

***

Влаштувавшись у невеликому, затишному готелі, який вигідно відрізнявся від своїх попередніх колег і, нарешті, нормально повечерявши, я акуратно змила шар гриму з Елізи. Адже вона зовсім ще дитина, потрібно берегти ніжну дитячу шкіру. Ерідану вирішили маскування залишити і не знімати навіть уночі, про всяк випадок, як кажуть. Мало яких непроханих візитерів може принести нелегка. А ось дівчинку можна закутати в ковдру і вдати, що дитина вже спить.

Еліза розляглася на ліжку, безтурботно бовтаючи ногами і читаючи якусь дитячу книжку, яку їй вручив Ерідан, щойно ми заселилися в номер. Ми ж, втомлені після такого божевільного дня, посідали в дуже незручні крісла біля каміна, в якому весело потріскували дрова, щоб обговорити подальші плани.

— Німий, так? — напівпошепки єхидно спитався чоловік.

— Ну, ти ж не можеш не погодитися, що якби тебе впізнали по голосу, все було б набагато сумніше, — розвела руками, задумливо дивлячись на вогонь. – І навряд чи ми сиділи б тут, — про те, що з нами могло б бути в цьому випадку, мені навіть думати не хотілося.

— Завтра знайду візника, і вирушимо на кордон, — сказав він. — Дні три у дорозі і будемо на місці.

Я промовчала. Сьогоднішня ситуація наштовхнула мене на одну важливу думку – рано чи пізно нас знайдуть. Крім того, втеча не вирішує проблему. Навіть якщо раптом трапиться диво і нам вдасться вдало дістатись потрібного місця, то що далі?

Скосилася на розслабленого Ерідана, який наче задрімав у кріслі і зрозуміла, що настав час брати себе в руки і самостійно починати не тільки думати, а й діяти.

Перше — Еліза не витримає такої довгої дороги. Вона й так уже сильно втомилася, занудьгувала і, як будь-яка інша нормальна дитина, хоче гратися та розважатися. Крім того, всі ці втечі і хованки годяться тільки для шпигунських фільмів і не можуть тривати вічно, інакше це не життя, а справжнісіньке ув’язнення.

Друге — щоб дійсно змінити ситуацію, потрібно зняти з Ерідана прокляття, що заважає йому обертатися на дракона. А для того щоб його зняти, потрібна досить специфічна інформація. Чи можна її отримати ховаючись на кордоні в глухому селі? Дуже сумнівно. Отже, потрібно шукати інший варіант.

І потім, наскільки я пам'ятаю, найкращий спосіб щось сховати — покласти це "щось" прямісінько перед очима. Втікачів шукатимуть будь-де, тим більше в найдальших куточках, але точно не подумають, що вони знаходяться під самим носом — у палаці. Там же, гадаю, можна буде знайти і інформацію, і помічників-подільників. Ось куди треба їхати!

— Ерідан, — наполегливо посмикала я його за руку, намагаючись розбудити.

— М-м-м? — невиразно протягнув він у відповідь, не відкриваючи очей.

— Ти знаєш спосіб зняти прокляття?

— На жаль, ні. Я й про прокляття дізнався від матері, коли втікав з палацу, — через кілька хвилин тиші відповів він.

— Треба якось зв'язатися з нею, — впевнено сказала я, озирнувшись на Елізу. Дівчинка вже безтурботно спала, обійнявшись із книжкою.

— Ні, — відрізав чоловік, випростався і похмуро витріщився на мене. — За нею точно стежать.

— Добре, припустимо. А де можна знайти потрібну інформацію?

— У королівській бібліотеці, напевно, є щось.

Говорити Ерідану про свою шалену думку я не поспішала. Перш ніж переконувати його в доцільності своєї витівки, варто було до кінця все ретельно продумати і чітко зважити. Ось тільки чоловік, ніби відчувши недобре, зовсім не зводив з мене похмурого погляду. Мені навіть почало здаватися, що про читання думок він безсоромно набрехав і зараз благополучно читає мене наче розкриту книгу.

— Кароліна, до чого були всі ці питання? — а ні, схоже, все ж таки сказав правду. І на тому дякую!

— Та нічого, просто запитала, — якомога безтурботніше знизала плечима. — І називай мене, будь ласка, Ліною. Мені так набагато звичніше. До речі, тобі не здається, що час спати? — зробивши спробу відвести розмову в інший бік, піднялася з місця, демонстративно широко позіхаючи, сподіваючись на те, що Ерідан не продовжуватиме розпитування.