Розділ 4

Я мимоволі здригнулася. Від його безжальних слів, сказаних абсолютно буденним тоном, усередині все ніби обірвалося. Не можуть мої дівчата померти, він помиляється!

— Чому ти так вирішив? — нервово облизала губи, що пересохли від страху, сподіваючись у його поясненні знайти хоч найменший шанс для порятунку подружок.

— Потрап хтось із них у Фламму до демонів або в Даркхесс до Темного володаря і їх, швидше за все, відразу вб'ють. А якщо до вогняних в Елларію когось занесло, то велика ймовірність того, що вони вже продані на торгах, — гидливо скривився Ерідан, ніби від самої згадки цих країн несло неприємним запахом.

— У вас торгують людьми? — з жахом скрикнула я. Боже, що за варварські замашки у цьому світі?

— У нас — ні, — у його відповіді явно відчувалася гордість за свою країну. Чоловік підвівся, згорнув папір, провів над нею рукою, роблячи якісь паси, і вона, перетворившись на невелику сніжинку, одразу ввібралася в його долоню. — У вогняних – так. І торгують вони не всіма, лише жінками.

— Гидота, — скривилася я від огиди. – Що ви за варвари? Може ваш світ зовсім не вартий того, щоб його рятували.

Ерідан повернувся до мене. Права брова була скептично піднята, ніби своїм виразом обличчя він хотів висловити все, що думає про мої розумові здібності. І, схоже, він був про них дуже невисокої думки.

— Ти справді думаєш, що ображаючи мене, можеш розраховувати на якусь допомогу? — невдоволено пробурчав чоловік, знову відвертаючись до печі і запалюючи вогонь. Повісив казанок, провів над ним рукою і потягся за лляним мішечком на полиці. — До твого відома, Фріґґас не займається подібними речами. Цим лише вогняні грішать.

Ну, мабуть, мені пощастило, що я не в цих вогняних. Але там може бути хтось із дівчат і це вводило в стан безсилої агресії. У голові одночасно роїлася сотня думок і жодної, яка б була розумною. Робити щось потрібно, а що саме – біс його знає!

— Гаразд, я зрозуміла, — зітхнула засмучено і, щоб хоч трохи відволіктися, вирішила уточнити інший момент. — Чому ви ховаєтеся?

Повисла незграбна пауза. Чути було тільки як Ерідан стукає ножем по дерев'яній дошці, шаткуючи якісь овочі і, мабуть, уявляючина їхньому місці мене. Вже не сподіваючись на відповідь, я почула:

— Наш король вирішив, що шлюб між Елізою та спадкоємцем Літавелліри, сусіднього королівства, зміцнить позицію Фріґґаса на світовій арені.

Я очманіло плескала очима, витріщаючись на спину чоловікові і не знала, як переварити таку інформацію.

— Але, — розгублено видавила я, — їй же всього... А скільки їй?

— Вісімнадцять. Вона ще зовсім дитина за нашими мірками.

Що-що? У сенсі, вісімнадцять? Мені зараз почулося чи він пожартував так невдало? Хоча, що я знаю про цей світ? Він дуже відрізняється від нашого. І цілком можливо, що і фізичні процеси у ньому відбуваються зовсім інакше.

Намагаючись хоч якось прояснити ситуацію, запитала:

— У вас люди так повільно ростуть?

— Люди — ні, дракони та дракононароджені – так.

— Але якщо вона дитина, то про який шлюб взагалі йшлося? До того ж, я правильно розумію, що її згоди ніхто не питав?

— Династійні та політичні шлюби влаштовують у будь-якому віці. Хіба у вас не так?

І хотілося б випендритись, втираючи ніс їх дивним замашкам, але, на жаль, Ерідан мав рацію. Навіть у нас у 21 столітті, як і раніше, можновладці влаштовують такі союзи за допомогою своїх дітей. Як же це бридко.

— Так, що ми будемо робити? — вкотре поспішила змінити неприємну тему.

– Ми? — Ерідан хмикнув насмішкувато і навіть якось єхидно. — Кумедний жарт. Зважаючи на все, важка ноша з пошуку таких же іншосвітянок, як ти, ляже на мої плечі. І якщо вони у Фріґґасі – я їх розшукаю.

— А якщо ні? – насторожено поцікавилась у нього.

— Тоді, співчуваю.

Ситуація виходила патова. В принципі, я розуміла, чому він говорив лише про свою країну. Схоже, дружніх зв'язків між державами не було, а про політичних біженців у цьому світі навряд чи взагалі чули. Варто Ерідану з сестрою перетнути кордони, як їх сповиють по руках і ногах, і в кращому разі повернуть назад. У гіршому – навіть складно уявити. Але дівчат треба знайти. Вони можуть потрапити в неприємності і допомогти їм тут нікому.

— Може звернутися до короля? – видала я. — Він може кинути клич в інші країни?

Ерідан глянув на мене, як на клінічно хвору на голову. І в принципі, в цьому випадку, був не далекий від істини — адже він щойно сказав, що звалив у туман, прихопивши сестру саме через плани цього самого короля. Я ж сама, щойно, подумки прикидала варіанти, що їх може чекати.

— А, точно. Пробач, затупила, — винувато посміхнулася і замислилась. — Слухай, а правитель він хороший?

— Що ще геніального спало тобі на думку? — стомлено потер Ерідан перенісся.

— Ну, дивись, — почала міркувати я вголос, — якщо Еліза — принцеса, то ти виходить принц? І якщо місцеве населення не задоволене своїм королем, його можна повалити. І посадити на трон іншого, тобто тебе.

Схоже, я сказала щось зовсім безглузде, якщо навіть цього крижаного морозильника пройняло і на його обличчі виявилася виразна емоція — очманіння. Ерідан навіть грюкнув себе по лобі і щось нерозбірливе пробурмотів собі під ніс. Добре, що я не розчула, що саме, а то сьогодні мене вже стільки разів звинуватили в тупості, що я й сама почала сумніватися, чи не пошкодилося в моїй голові щось важливе при перенесенні сюди.

— Боги, і ти маєш врятувати наш світ? — поставив він риторичне, судячи з усього, питання, оскільки звертався до стелі, а не до мене. От нехай стеля йому й відповідає! Але я відразу не витримала і запитала:

— А що не так?

– Я навіть пояснювати не хочу.

– Брат не може стати правителем, – на кухню зайшла заспана Еліза. Вона потирала маленьким кулачком очі і позіхала. — На ньому прокляття.

— Еліза, — попереджально шикнув на неї чоловік.