Розділ 2

Вона повільно кивнула і невпевнено наблизилася до мене. Так швидко я ще нікого ніколи не гримувала! Мені, звичайно, доводилося працювати в різних стресових умовах, але точно не в таких!

Сховала розкішну, біляву шевелюру дівчинки під коротким волоссям перуки, з горем навпіл вставила їй і собі карого кольору лінзи і намалювала кілька подряпин на обличчі. Ще й ластовиння трохи додала. Мати та син вийшли дуже гарні. Залишалося тільки переодягнутися.

— Є для мене сукня якась? — запитала я, швидко ховаючи валізу під крісло. Навряд чи службовці оцінять мої новенькі брендові джинси, шкіряні, високі чоботи на шнурівці та светр із натуральної синтетики. — І тобі, до речі, теж потрібний хлопчачий одяг.

— Так, — кивнула дівчинка. Вона вхопила мене за руку своєю тендітною долонькою і на буксирі потягла на другий поверх будинку, у невелику спальню.

— І запам'ятай, — наставляла її я, — ти — хлопчик. Якщо доведеться щось сказати, то говори про себе як про хлопчика. І ім'я, — задумалася я на мить, — як твоє ім'я?

— Еліза, — відповіла вона.

— Гарне, — усміхнулася їй. — Але не хлоп’яче. Будеш… Вовкою! Точно! Вовка — наголос на першу "о". Запам'ятала? — мала серйозно кивнула. — Але взагалі, постарайся промовчати.

Сукня мені все ж таки знайшлася — сірого кольору, абсолютно звичайна і непомітна, абсолютно не презентабельна, з блакитної тканини. Суворий крій підкреслював талію, повністю закривав декольте і навіть частково шию. Тільки от розмір виявився завеликим, але не в нашому положенні перебирати харчами.

З речами для дівчинки виникла величезна проблема. Еліза вирішила, що йшлося про речі її брата, але вони навіть близько не підходили такій мініатюрній лялечці. А часу щось вигадувати, а тим більше шити, в нас зовсім не було. Поглянувши мимохідь у вікно, я помітила кілька широкоплечих силуетів, що прямували у бік будинку.

— Сорочка! У тебе нічна сорочка є? — запитала я дівчинку, подумки оцінюючи з чого можна зробити їй штани або шорти. Хоч бери труси чоловіка, який живе тут, слово честі!

— О, так! — радісно підстрибнула вона і помчала кудись, через хвилину прибігла назад, тримаючи в руках щось біле, атласне, все в блакитних рюшах і бантиках.

— Пробач мала, але нам зараз головне тебе врятувати.

З цими словами, я відірвала всі прикраси, відрізала майже половину довжини, перетворивши дівчачу нічну сорочку на кшталт чоловічої. Штани ж зробити не було з чого, а в двері вже забарабанили.

— Просто підіграй, добре? Не бійся, я не дозволю тебе образити.

Дівчинка поважно кивнула. Останній штрих — намочити волосся перуки, укутати Елізу в теплу ковдру і посадити в крісло біля каміна.

—  Іменем короля, відчиніть!

— А звідки я знаю, що ви справді королівська варта? — вкрадливо спитала я, стоячи біля дверей.

Серце стукало під ребрами так, що здавалося, може їх зламати. Руки тремтіли від страху, але шляху до відступу не було. Тепер залишалося тільки сподіватися, що мій хитрий задум врятує нас.

— Панянка, то як же ми покажемо вам грамоту, якщо ви не відкриваєте? — спокійно, трохи весело обізвався хтось із чоловіків.

Я кинула короткий погляд на Елізу, посміхнулася їй і підморгнула, намагаючись показати, що вистава починається і боятися нічого. І було б чудово, якби я ще й сама в це вірила.

Безшумно видихнувши, прибрала засув і злегка прочинила двері, пускаючи морозне повітря в будинок. Виглянула у щілину, що утворилася, і окинула всіх сердитим, незадоволеним поглядом.

— Грамота де? — зле запитала візитерів. Нехай вважають, що перед ними звичайна скандальна баба.

На порозі стояло четверо міцних, високих чоловіків, одягнених у однакову темно-синю форму з незрозумілими мені регаліями. Той, хто був ближче до мене, холодно посміхнувся і справді простягнув папір. Прогланула поспіхом очима текст, особливо навіть не вчитуючись, я повернула його назад і все ще невдоволено кривлячи обличчя відійшла вбік, пропускаючи їх всередину.

— Нам надійшло повідомлення, — скручуючи грамоту і ховаючи її за пазуху, сказав солдат, — що в цьому будинку живе чоловік і дівчинка. Ми підозрюємо, що це може бути викрадена принцеса Еліза.

— Хто ж такий сліпий вам доніс? — вперши руки в боки, саркастично пирхнула я. — Синок мій, звичайно, гарний, та тільки на принцесу точно не тягне.

— Синок? — здивувалися солдати і переглянулись.

Недбало вказала пальцем на крісло, де злякано дивлячись на нас і сиділа замаскована дівчинка.

Яка я молодець! От якщо подивитися неупереджено, то можна було б сказати, що мати тільки викупала дитину та посадила грітися біля каміна. А поруч так вдало стояла все ще не винесена миска з теплою водою.

— Цікаво, — насупився головний і махнув у бік Елізи рукою. Я відчула, як хвиля незрозумілої енергії пролетіла повз мене і огорнула легким сяйвом дівчинку.

Схопивши кочергу, що стояла поруч, я виставила її попереду себе на кшталт меча і приготувалася захищати малечу.

— Не чіпайте дитину! — випалила грізно, як мені здавалося. Але боюся, голос, що здригнувся від хвилювання, видавав мене з головою.

Ну так, взяла й  налякала! Що я сама можу зробити проти чотирьох навчених, сильних солдатів, та ще й, схоже, які володіють магією? Хіба що розсмішити до кольок. Але й здаватися так просто, не спробувавши побрикатися, я не збиралася. Зрештою, ображати дитину останнє діло, у якому б світі це не відбувалося.

— Ну-ну, не варто гарячкувати, — посміхаючись підняв головний вартовий руки. — Це лише була невелика перевірка на предмет ілюзій та прихованих артефактів. Перепрошую, мені варто було попередити. Вашому синові нічого не загрожувало, мадам.

Ха! Вийшло? Господи, у мене вийшло! Велика сила косметики та гриму у дії. А кажуть проти магії не попреш. Це дивлячись чим перти! Як там було? Проти лому немає прийому, якщо немає іншого лому? Я схоже знайшла цей інший лом!

— Перевірили? — зле гаркнула я. — Налякали мені дитину, хату охолодили. Адже син і захворіти може!