3 (3)

Не можу сказати, що Альбертове питання застало мене зненацька, але відповіді на нього я не мав. Стефанія була мов та скабка у серці. Я забув про неї, справді, але варто було знову побачитися, як колишні почуття, суміш пристрасті, ненависті та гіркої образи знову змусили кров скипіти.

– Ще не вирішив, – чесно відповів я. – Поняття не маю, як все складеться. Крім того, раптом вона відмовиться і сама шукатиме, як закрити свої борги? Бачиш, тебе ж попередила.

– І це свідчить, що вона хороша людина.

Я закотив очі.

– Як ти дожив до своїх років і не розгубив цю прекрасну віру в світ, Але, – не стримав смішок. – Стефанія лише один раз вчинила правильно, а ти вже кажеш, що вона хороша. Не надто швидко? Згадай, як вона вчинила.

– Дванадцять років назад їй ще двадцяти не було.

– Мені теж не було, – голос не затремтів, але я відчув, як стикається від люті горло. – Це не заважало проблемам сипатися на мою голову. Альберте, годі. Зараз мене в першу чергу цікавить бізнес, а Стефанія – так, одна з проміжних ланок, аби дістатися до її батька. Якщо вона відмовиться, я знайду інший спосіб підібратися до Критенка. Та що там, не здивуюсь, якщо він сам приповзе до мене по гроші. Якщо погодиться і вирішить зіграти подвійну гру, інформуючи тебе, ми… Пограємо. Я розраховую на твою допомогу в цьому. Ти ж не відмовиш?

Альберт не без зусиль витримав мій випробувальний погляд.

– Нічого незаконного я не робитиму. Стефу ні до чого не примушуватиму, – похмуро промовив він. – Але, якщо для пана Івана потрібно буде розіграти виставу, тобі підіграю. Тим паче, якщо він справді намагатиметься тебе підставити.

– Стефанія про це тобі нічого не казала?

Альберт хитнув головою.

– Вона не згадувала батька взагалі. Дізнаюсь про результати від тебе. Якщо розкажеш, звісно.

– Розкажу, – пообіцяв я.

– Я не хочу шкодити Стефанії, Даню. В юності вона просто наробила помилок, але хто з нас безгрішний? Ти не зла людина. Невже знесеш її разом з Критенком-старшим?

Я заскрипів зубами. Альберт думав про мене значно краще, аніж варто було. Він не знав про те, як я отримав свій спадок від «віднайденого батька», навіть не здивувався – ну, майже, – коли одного дня я повідомив, що зустрів чоловіка, на якого схожий як дві краплі води, і той запідозрив, що я його втрачена дитина. Скільки всього ховалось за тією простою випадковою зустріччю, Альберт теж не в курсі – і не слід відкривати йому очі.

– Якщо Стефа справді погодиться зі мною співпрацювати, навіть допомагаючи паралельно тобі, я зроблю вигляд, що нічого не знаю, підіграю їй і розберуся з боргом. Тож вона однаково вийде в плюс. А статки її батька будуть моїми. Принаймні, те, що там ще лишилось.

– Знайшов заради чого боротися.

– Заводи зараз стоять, проте він їх власник, – нагадав я. – Виробництво можна запустити знову, було б де. Зводити це все з нуля набагато дорожче.

Альберт хотів посперечатися, може, знову взявся б доводити, що я даремно влізаю в цю справу, але його перебив телефонний дзвінок.

Стефанія.

– От і отримаємо відповідь на твоє питання, – усміхнувся я. – Не видай себе черговою мораллю, Але, будь ласка.

Друг демонстративно закотив очі і відійшов від мене подалі, сів у крісло та просто дивився, ніби його погляд мусив спинити мене від особливо поганих вчинків.

Хтозна, може, і спрацює.

– Привіт, Стефо, – м’яко промовив я, взявши слухавку. – Щось ти пізно.

– Мені треба було подумати, – глухо відповіла вона.

– І як?

– Даню, люди Олексія Городецького стирчать під моїм будинком. Я боюся вийти. Він же явно забере мене з собою, і…

Дідько. Такого я від Городецького не чекав. Його нахабство просто зашкалює.

Проте довелось наступити на горло власному інстинкту захисника і бажанню поїхати до Стефи. Якого біса мені взагалі хочеться її рятувати?!

– Сподіваюсь, твій батько не розпустив всю охорону.

– Даню, нема в нас ніякої охорони! – її голос звучав відверто перелякано. – Мені страшно. Приїжджай, будь ласка.

Слід сказати, що приїду, лише якщо вона погодиться. Але ці кляті слова застрягли в горлі. Дивовижно, я раптом відчув, що чиню неправильно. Звідки ці кляті сумніви?

На щастя, Стефанія так і не змусила мене вирішувати, чи готовий я їй пригрозити, чи просто кинуся допомагати.

– Ми з батьком згодні на твої умови, – видихнула вона. – Ти ж приїдеш? Прошу…