3 (2)

Я аж закашлявся від несподіванки. Виявляється, Стефанія все ще могла мене здивувати. Я думав, вона так і залишилась розбещеним дівчиськом, у всьому кориться батькові. Іван Критенко навіть бровою не повів би на таку угоду, погодився б, щойно переконався, що для нього це справді вигідно. А Стефа вирішила попередити Альберта.

Цікаво, що далі? Відмовиться категорично мати зі мною справу чи все-таки спробує вести подвійну гру? Я сподівався на друге. Це буде цікаво.

– Мені не подобається твій вираз обличчя, – Левицький продовжував уважно вдивлятися в мої риси. – Зізнавайся давай.

– Ти мені не довіряєш? – я всміхнувся. – Вважаєш, що я можу так вчинити зі своїм найкращим… Мало не єдиним другом?

– Даню, – Альберт примружився, – те, що я добрий, не значить, що я ідіот. Я непогано розбираюся в людях. Отже, Стефанія не збрехала, правильно?

– Ну, вона думає, що говорить тобі правду, – зітхнув я. Приховувати щось від Альберта не хотілось, хоча я підозрював, що правду він теж не схвалить. – Я погодився допомогти їй закрити борги – і її, і батькові, – в обмін на допомогу з загарбанням бізнесу сім’ї Левицьких.

В насичено-синіх очах Альберта промайнуло відверте роздратування. Якби він знав мене трішки гірше, може, уже б зацідив кулаком в обличчя. Натомість чоловік спитав:

– А насправді?..

– Невже ти не віриш, що я міг би відібрати твій сімейний бізнес? –  запитально вигнув брови я. – А зараз даєш мені можливість виправдатися і затягнути тебе у ще більшу брехню…

– Даниле, – Альберт похитав головою, – ми знайомі дванадцять років, і у тебе було більш ніж достатньо можливостей мене підставити. Без Івана Критенка, якого ти терпіти не можеш, без Стефи. І я в житті не повірю, що ти захочеш закрити борги цього чоловіка ціною мого бізнесу. Та будь-якою ціною! Не уявляю, що б він мав зробити, щоб ти його не ненавидів.

– Ага. Хочеш кави? Чи чаю?

– Даню! Ти можеш просто відповісти?

– Добре, – я скривився. – Зараза ти, Альберте. Бути водночас добрим і розумним має бути заборонено законом.

– Не заговорюй мені зуби.

Я гмикнув. Альберт був єдиним, хто мав право так зі мною говорити. Навіть своєму кузенові, Адаму, я б не дозволив так відверто мене спиняти і брати розмову в свої руки. Я завжди був господарем ситуації.

Але Левицький витягнув мене з глибокої ями і став справжнім другом, коли я не мав нікого. Ще й в ситуації, коли будь-хто інший в кращому випадку пройшов би повз.

– Я хочу відібрати у Критенка рештки бізнесу і закинути його на саме дно, – сказав я, дивлячись Альбертові в очі. – Ти добре знаєш, чому.

Так, Альберт знав.

Дванадцять років тому мій тато потрапив в аварію. Нещасний випадок: водій вантажівки втратив свідомість за кермом. Лікарі казали, що діяти потрібно швидко, і я мусив знайти гроші на лікування. Кредит мені не дали, а Критенко-старший, почувши прохання про гроші – звісно, я присягався все повернути, а на той час кілька десятків тисяч доларів були для нього копійками, – сказав, що йому не потрібен злидар.

Тож я втратив дівчину, роботу і шанс врятувати батька буквально за кілька днів.

З Левицьким ми тоді були ледь знайомі. Він так і не пояснив, якого біса взагалі вирішив підійти до колишнього своєї нової дівчини і спитати, чому я такий сумний. Вибачився! Мовляв, йому шкода, що я так сумую за Стефою.

У відповідь я вивалив йому всю правду. До дідька Стефу! Мені потрібні гроші, аби витягнути тата, а Критенко ще й вигнав з роботи.

Найкраще, на що я міг розраховувати – це ніякове «співчуваю». Натомість Альберт, винувато зиркаючи на мене, потягнувся за гаманцем. Сказав, що у нього зараз з собою небагато, але є ще на карті, і, можливо, цього виставить на батькове лікування?

Мого тата врятували кишенькові гроші нового хлопця моєї колишньої. Абсурд. Альберт оплатив перший внесок на операцію, потім смикнув своїх батьків і вмовив їх покрити решту. Левицькі погодилися, бо такого сина могли виховати тільки хороші люди.

Я хорошим не був, життя навчило, але це не означало, що я – невдячна паскуда. Звісно, я не шкодитиму Альберту. Та й навіщо?

А от помститися Критенку за те, як він вчинив зі мною, я мріяв завжди.

– Даниле, – Альберт підійшов ближче і обережно торкнувся мого плеча, – чи не краще це все відпустити? У тебе зараз вистачає проблем, хіба ні?

– Вистачає. Але Критенко сам пливе в руки, – знизав плечима я. – І таку крупну рибку я не відпущу. Якщо пощастить, заодно вдарю і по одному своєму діловому партнеру, який занадто зарвався, намагався підставити мого кузена. Звісно, Стефанія ще може відмовитися, і тоді я пошукаю інший спосіб. Але не уявляю, де вона знайде кілька мільйонів, щоб віддати бодай власні борги.

– Даню-Даню, – друг похитав головою. – Ти як завжди… але гаразд. Я розумію твоє бажання втопити Критенка. Тільки… Що ти будеш робити з самою Стефою? Невже вчиниш з нею так само, як з її батьком?