2 (1)

Стефанія

Городецький так витріщався на мене, що я лічила кожнісіньку секунду, мріючи, щоб двері відчинилися і нас хтось перервав. Навіть неважливо, хто це буде, Данило, офіціантка зі стравами, Вадим з черговою дурнуватою пропозицією або скажений відданий фанат. Останніх, правда, я наче й не мала. Нікчемна співачка, яка так і не змогла нікому достатньо запасти в душу.

Олексій навпаки почувався вільно. Він підсунув свого стільця до мого і вклав руку мені на коліно, ніби хотів по-дружньому поплескати.

– Не треба так переживати, – пальці вчепилися в мою шкіру, і це відчувалось, мов розжарене вугілля. – Впевнений, ми поладнаємо.

– Здається, Вадим трохи неправильно означив, наскільки я зацікавлена виплатити борг будь-якою ціною, – процідила я.

– Стефаніє, дівчинко, – Городецький всміхнувся, – це не будь-якою. Я ж не прошу віддати мені всі гроші аж на ранок. Як на те вже пішло, я взагалі не прошу віддати мені гроші.

Краще б просив.

– Будь-яка жінка на твоєму місці раділа б.

Я нервово глитнула.

– Можливо, – озвалась я, подумавши, що жодна адекватна жінка не захотіла б опинитися на моєму місці, – так і є. Але мені складно радіти тому, на що я не погоджувалась сама. Вадим не мав права приймати за мене такі рішення.

Долоня Городецького відірвалась від мого коліна на мить, аби з неприємним сплеском впасти туди назад уже за хвилину.

– Будеш себе гарно поводити, і я, може, вирішу, що Вадим собі забагато дозволяє, – реготнув чоловік. – То припну його трохи, покажу, що не можна так дівчат ображати. Що на це скажеш?

– Звучить чудово, – я подарувала чоловікові скупу усмішку і швидко відвернулась. – Ми надто мало знайомі, можна прибрати руку?

– Та сьогодні познайомимось ближче.

Сподіваюсь, ні.

Я відсунулась сама, зрозумівши, що він цього ніколи не зробить. Городецький зреагував на це невдоволеним фирканням, супроводив мене липким поглядом.

– Ну, якщо тобі хочеться пококетувати, – закотив очі він, – то будь-ласка. Вадим попереджав, що ти захочеш погратися.

– А Вадим не попереджав, хто мій батько?

– Хіба я не знаю Івана Критенка? – Олексій закотив очі. – Між іншим, Стефаніє, твій батько мені теж чимало винен.

Дідько.

– І я міг би пробачити частину його боргу також, якби ти…

Мені пощастило, і він не встиг запропонувати нічого такого, на що я б кивнула, бо бажання вибратися з ями переважило б відчайдушне прагнення забратися звідси якомога скоріше. Відчинилися двері, і на порозі виник Данило.

– О, – Городецький так підсувався до мене, що зараз опинився спиною до дверей, тому не знав, хто там, – вже замовлення готове? Ну, кралю, давай, що ти там принесла, ми з задоволенням… – Олексій озирнувся і нарешті побачив Данила. – Не зрозумів.

– Добрий вечір, – привітався Бельчин, проходячи вглиб кімнати. – Офіціантка передала мені, що гостя хотіла особливу страву від власника. Що ж, я тут.

– Тільки чогось без таці, – Городецький підвівся і простягнув руку Данилові. – Радий зустрічі. У тебе якісь справи до мене?

Бельчин потиснув йому долоню, як давньому знайомому, і ліниво позирнув до мене.

– Та, власне, – він всміхнувся, – справа в тому, що Стефанія уже дала згоду провести цей вечір зі мною. Не очікував побачити її тут.

– У нас ділова розмова, – Городецький глипнув на мене. – Ви знайомі?

– Давно, – підтвердив Данило. – Отже, що тут відбувається?

Я швидко скочила на ноги. Це мій шанс. Не можна його втратити. Доки Данило тут, я ще можу забратися геть, а потім…

– Ми з паном Городецьким обговорювали, як я повертатиму борг. Справа в тому, що Вадим, мій продюсер, перепродав грошове зобов’язання… Без жодного попередження, звісно. Не вірив, що я йому все поверну. Ось ми ніяк не могли прийти до спільного знаменника стосовно виплат. Але я сподіваюсь, ми зараз швиденько все вирішимо. Гроші будуть, і скоро, Олексію. Я…

– Годі ламати комедію, – Городецький відмахнувся. – Даниле, Стефанія погодилась стати моєю супутницею на цей вечір і не тільки. Натомість я пробачу борг.

– Я не погоджувалась, – витиснула з себе протест я.

– Це все жіноче кокетство, я ж розумію, – закотив очі чоловік. – Дане, тобі ліпше не заважати. Очевидно, пані з тобою сьогодні не поїде.

– Може, це все-таки вирішуватиму я? – я зробила останню спробу не піддатися, але Городецький відмахнувся від мене, мов від мухи.

– Даниле, ти ж не хочеш зі мною сваритися. На біса воно тобі треба? Я хочу цю жінку собі, і крапка. Йди пошукай собі іншу.

___

Як гадаєте, чи послухає Данило Городецького? Все-таки, чоловік впливовий, а історія у Дані зі Стефанією була ох непроста...