Шлях додому

лава 1: Привиди суходолу

Минуло лише два тижні з того часу, як Марк востаннє ступив на тверду землю, але йому здавалося, що пройшли роки. Місто тиснуло на нього своїми бетонними стінами, низькими стелями кав’ярень та нескінченним шумом автомобілів, який ніколи не мав того ритму, що був у «Атланта». Він сидів у маленькому барі біля гавані, дивлячись на свої руки. Мозолі почали гоїтися, і це його лякало. Йому здавалося, що разом із ними зникає і той новий Марк, якого він знайшов серед океану.

Кожна ніч на березі була тортурою. Ліжко не хиталося, у повітрі не було присмаку дизеля, і тиша була настільки гучною, що він прокидався в холодному поту. Він сумував за стогоном сталевого корпусу. Він сумував за Салехом, який вічно бурчав над своїми картами, і навіть за грубим голосом боцмана.

Марк зрозумів: берег став для нього чужим. Він був як риба, яку викинуло на пісок — він ще дихав, але вже не жив. Того вечора він піднявся, залишив на столі кілька купюр і пішов у бік портових офісів. Йому було байдуже, куди йти, головне — щоб під ногами знову була палуба, а попереду — безмежний горизонт.

Глава 2: Новий контракт — стара небезпека

— Ти знову тут? — старий клерк у портовому управлінні підняв окуляри на лоб. — Марку, ти ж тільки-но повернувся з пекла. Більшість хлопців після шести місяців на «Атланті» місяць не можуть вийти з запою, а ти вже просиш новий рейс?

— Мені потрібне море, — коротко відповів Марк. Його голос звучав твердо, як удари молота по ковадлу. — Є один варіант... — клерк завагався, витягуючи папку з написом «Посейдон». — Це танкер. Маршрут складний: через північні широти, де крига і постійні тумани. Капітан там — справжній звір, а судно... скажімо так, воно бачило кращі часи. Але платять вдвічі більше.

Марк не вагаючись поставив свій підпис. Він не знав, що цей рейс стане для нього не просто роботою, а справжнім випробуванням на виживання. «Посейдон» чекав на нього в третьому доці — величезний, похмурий, пофарбований у колір запеченої крові. Коли Марк ступив на його борт, він відчув дивний холод, що пробіг спиною. Це було не від вітру. Це було відчуття того, що це плавання змінить усе.

Глава 3: Тіні в тумані

Північне море зустріло їх непривітно. Темно-сірі хвилі накочувалися на борти «Посейдона», намагаючись пробити його залізний панцир. Але найгіршим був туман. Він був такий густий, що ніс корабля зникав у білій ваті. Навіть найпотужніші прожектори не могли пробити цю завісу.

Марк стояв на нічній вахті, вдивляючись у темряву. Раптом йому здалося, що праворуч по борту промайнула тінь. Це не була хвиля і не шматок криги. Це був силует іншого судна — без вогнів, без звуків, як корабель-привид. — Капітане! — гукнув він у рацію, але у відповідь почув лише тріск перешкод.

Раптово туман розступився на мить, і Марк побачив назву на борту того судна. Його серце на мить зупинилося. Це було неможливо. Це був корабель, який вважався зниклим безвісти ще двадцять років тому. Саме тоді Марк зрозумів: це плавання не буде звичайним рейсом. Це буде подорож у саму глибину кошмарів, які ховає океан.