Частина 1. Моє нове життя

Коли я прокинулась то зрозуміла, що лежу на ліжку. Лікарняному ліжку. Навколо мене була суцільна білизна, що різала очі. Голова страшенно боліла. Складалось враження, що я билась нею об стіну цілий день. Вирішила встати. Не вийшло. Ногою протік пекучий неприємний біль. Піднявши край ковдри побачила забинтовану ногу. На бинті виднілися краплі крові. Що сталося? Чому я лежу на лікарняному ліжку? Що взагалі тут роблю?

До палати зайшов хлопець. Виглядав як медбрат. У руках тримав тацю з білою тканиною, яка щось прикривала. Підійшовши до мене сказав:

-Ти пам'ятаєш мене?

-Ем… Ми знайомі. Не пригадую, щоб вас бачила.

-Зрозуміло, - фальшиво зітхнув хлопець. Йому явно не було сумно. -Можливо, до тебе повернеться пам'ять. Добре було б, щоб ти не згадувала події минулої ночі. Виконала все чудово, як на роль свідка. Та це не надовго! Ми ще зустрінемось…

Він нахилився і гаряче мене поцілував. Я хотіла відштовхнути його, але розуміла, що такого може більше і не бути. Моє тіло кидало то в жар, то в холод. Це було казково! Не пригадую, щоб мала колись такі відчуття. Так, я розуміла, що мала його відштовхнути, але хлопець був таким… У мені з’явився адреналін, що говорив: “Не відпускай!” Мій мозок однозначно відключився від реальності, що вирішив погодитись на поцілунок з незнайомим хлопцем.

Враз, моєї шиї торкнулось щось холодне та швидко і болісно проштрикнула мою шкіру. Біль розплилася усім тілом. Тут мій мозок включився і зрозумів, що цей хлопець не ангел, що прийшов мене лікувати. Останнє, що я почула від нього це:

-Для мене ти - дорогоцінний скарб. Не хочу вплутувати у той кримінал. Хай спочатку пройде трохи часу і тоді ми зустрінемось знов. До зустрічі, люба!

Він вийшов, а я розуміла, що мене хилить на сон. Схоже, той хлопець вколов мені снодійне, хоч такими темпами щось наркотичне. Мене зацікавила одна річ: у який такий "кримінал" не хоче вплутувати нас цей гад? Що це означає? Невже він вбив когось чи порушив закон? Не знаю, не розумію. Голова абсолютно не варить. Чому вона така важка? Можливо, після сну мені стане краще? Так, я однозначно хочу спати. Гадина, вколов мене і пішов щасливий, хай тільки потрапить мені до рук, а зараз таки ляжу спати. Перед очима якийсь блиск. Ні, то не проблеми з головою, і ні, у мене не шиза. Це була якась частина спогаду. Дуже важливого спогаду. Що це? Здається я згадала! Ні, мені потрібен сон, після нього подумаю. Не можу думати далі…

Прокинулась. Знову. Поглянувши в бік побачила двох осіб. Не могла їх чітко побачити, що очі накрила пелена туману. Я чула тільки притишені голови. Невідомі про щось перемовлялись. У голові гуло… Від чого? Щось було, дуже важливе. Ай, не можу згадати. Дідько, треба було тренувати пам’ять на такі випадки. А хіба такі випадки часто трапляються? Ну з нормальними людьми точно ні. 

По трохи я почала звикати до простору, тому змогла побачити тих людей, що стояли. То були чоловік та жінка, десь років 40 обом, хоч часто зовнішність буває оманливою, тому їм могло бути і менше літ. Вони дивилися на знімки. Виглядали як лікар та медсестра, яким не дуже хотілось довіряти. Раптом вони підняли очі і поглянули на мене. От же…