Глава 2. Ціна довіри.

Ніч така холодна і загадкова чи від холоду чи від страху Настю трусило все тіло, дівчат на місці ще не було і вона одна стоїть у темному холодному лісі, вона відчуває кожен звук: вітер колихає дерева, трава віддає шепіт наче хтось поруч і чекає коли вона поворухнеться, а вона завмерла. Страх охоплює тіло а думки так і крутяться чому вона тут, чому нікого немає, чому так тихо.

Вона приставила себе героїньою фільму жахів, де як в банальному ільми вона перша жертва маніяка, від цієї думки вона істерично засміялась.

І саме в цей момент в двадцяти метрах від неї вона помітила промінь ліхтарика який націлений в її сторону, вона зраділа що це її подруги і тільки зараз може спокійно видохнути, світло повільно приближалось до неї.

- Ви чого так довго, я вже змерзла. – радісно вигукнула вона до світла.

Але в пару метрів від неї воно погасло. У тиші вона відчула своє серцебиття, воно гучно гупало і прискорювалось з кожною хвилиною, на секунду вона забула як дихати але це її не лякало. Її лякало світло яке знову увімкнулося але стоїть на місці.

- Тут хтось є? – голосно крикнула вона.

У відповідь тиша. Було чути шелест листя яке роздував з новою силою, і вона запанікувала в одну секунду шелест перетворився на чиюсь прискорену ходьбу в її сторону і страшні рики наче у звіра, вона боялась поворухнутись, наче закам`яніла в очікування що буде далі, з кожним риком серце віддавало ще сильніший звук, наче воно вистрибне і втече якщо його господарка так і буде стояти на місце, кров пробігла по цілому тілу, пальці покалувало, вуха горіли, все в її тілі щось рухалось але не її ноги, звук ставав все голосніше і вона наважилась зробити крок назад і уперлась в чиєсь тіло. Тьма охопила дівчину. Вона зомліла.

- Блін Макс, тільки не говори що ради реалістичності ти її вирубив. – задихавшись від нестачі повітря сказала Оля. – я ж просто хотіла її налякати. Навіщо ти таке робиш не порадившись зімною?

- Я нічого не робив, чесно. – занепокоєно сказав Максим, він спустився на коліна щоб підняти Настю і положивши її голову на свої коліна продовжив. – навіщо брати таких лякливих на ваш дівочий шабаш? Вона на мене наткнулась і зомліла.

- Тому я і хотіла загартувати її до таких неочікуваних ситуацій, щоб зрозуміти кине вона нас чи стоятиме до кінця. – емоційно сказала Оля присівши так само на коліна і шукаючи в сумці щось щоб привести дівчину у свідомість.

- Вона просто омліє. – констатував Максим.

- Я бачу. – зауважила Оля.

- Раз бачиш це добре, треба було ще думати перед тим як щось робити, навіщо ти взагалі сказала стати позаду мене вона через цього і зомліла .

- Чому вона не подумала що ти дерево? Ти ж на нього схожий, баобаб

- А ти ричала так наче у скунсів почався шлюбний період. – прищурливо сказав він.

Оля засміялась, Максим її брат який завжди був опорою для неї, після тієї ситуації з листом вона зрозуміла що без чоловічої сили ці дівчатка можуть попасти в халепу, тому збрехавши йому що вони вирішили зробити нічний шабаш і пошукати схованки від минулих старшокласників які заховали в лісі амулети на те щоб поступити у гарні вузи. Вона попросила щоб він був щось типу їхнього гобліна, який буде копати де йому показала на то хазяйка, хлопцю не сподобалась роль прислужника але залишати свою сестру одну в лісі він теж не міг, побачивши як це важливо для його молодшої сестри він з довгими проханнями і обіцянкою що вона місяць буде готувати йому сніданки в ліжко і мити посуду за ним вмовили такого хорошого скромного хлопця. Після того як ішли і жваво розмовляли про студентське життя Максима Оля помітила Настю під місячним сяйвом, вона була такою замріяною і такою милою що дівчина вирішила пожартувати над дівчиною, так сказати розрядити обстановку але кінцевий результат вони передбачити не могли, це була бліда Настя яка лежала на землі.

- Ви чого присіли там? – почувся голос ззаду.

- Молимось. – коротко відповіла Оля.

- Духу ліса? – недовірливо сказала Катя і зробила крок на зустріч.

- Стій! – голосно сказала дівчина.

Від цих слів Катя зупинилась але не надовго, включивши фанатик вона посвітила на лице Максима заставивши його прижмуритись і витягнути руку перед собою щоб хоть так перекрити сліпучий промінь в його сторону, затримавшись на ньому пару секунд вона опустила промінь ліхтарика в низ і жахнулась побачивши тільки ноги а на них кросівки, які вона минулим літом вибирала в магазині з Настею.

- О ні. – ліхтарик випав з тремтячих рук дівчини і вона закрила лице руками щоб не кричати у весь голос.

Оля зрозуміла реакцію подруги і швидко піднявшись побігла уже стоячої на колінах Каті.

- Вона жива, чуєш жива. – тримаючи у руках лице Каті сказала Оля, вловивши не зрозумілий погляд вона продовжила. – просто омліла.

- Як це сталося? – дрижачим голосом запитала Катя і зразу підірвалась в сторону Насті. – як це сталося? – тепер запитання прийшло до Максима.

- Вона просто ішла, спотикнулась і впала. – спокійно відповів він.

- Спотикнулась? Що? Як… як це… стоп а де… а де ви були? – її голос переривався, очі бігали роздивляючись подряпини чи травми подруги.

- Ми були тут. – знервовано сказала Оля.

- Кажи що сталось! – скомандувала Катя, ця ситуація її вже вибішувала, вони нічого ще не зробили а вже мають таку проблему.

- От чого зразу я, ну блін пожартувати вирішили і що, хто ж знав що це чудо таке безхребетне, ми нічого не робили і взагалі я вимагаю адвоката, більше нічого говорити не буду. – протараторила обурливо дівчина, заставивши хлопця засміятись. – не смішно.

- Ти ж казала що більше нічого говорити не будеш. – підколов її Максим.

- Іди ти… баобаб

- Так тихо. – обірвала суперечку Катя.

- Ну чого ти це був дитячий жарт. – вирішив підтримати свою сестру Максим.

- Дитячі жарти таким не закінчуються.

Хлопець зніяковів від погляду Катерини, щось його насторожувало в ній і це точно не вина за цю ситуацією з Настею, але він хотів все виправити.