Пролог

Пролог.

Вона завжди мені усміхалась, не дивлячись на те як боляче  їй було, ніколи не приховувала від мене те що її тривожило, була веселою і щирою дівчиною, в будь яких стресових ситуаціях вона з холодною головою і великою стриманістю вирішувала проблеми які оточували нас, я дивувалась наскільки вона може бути холодною і водночас доброю дівчиною але сьогодні все змінилося…

      Я давно не бачилась зі своєю подругою Катею, за весь час канікул вона не виходила до мене на зв’язок, але я не сильно через це переймалась. Катя була: тихою, спокійною дівчиною, яка мала хобі малювати  і слухати музику з групи BTS її цікавили дорами і колекція карток улюблених співаків,  у неї обмежений  круг друзів, вона розмовляламало, не розуміла жарти однокласників, була закритою в собі її  короною фразою на це все була: « ніхто не зможе зрозуміти творчу людину, а образити може кожен» тому Катя не підпускала до себе людей.

        Ми дружимо з дитинства і у нас багато спільного, починаючи все з пісочниці і закінчуючи нічними втечами на концерти улюблених виконавців, але з часом наші інтереси змінились, все ж таки людина не робот  щоб їй постійно подобалось одне й те саме, тільки це не завадило нам спілкуватися ми чудово проводили час спілкуючись на різні теми, нас двох цікавило малювання і коли нам було сумно ми завжди сідали малювати не говорячи ні слова, малювали те що в нас на душі а потім обговорювали  це і давали один одному поради.

      От тільки в ці вихідні все змінилось, Катя наче зникла, я спочатку подумала що вона вирішила відпочити від життєвої суєти, в соц. мережах не появлялась і на дзвінки не відповідала така поведінка дівчини заставила мене понервувати, так вона любила пропадати але не на такий період і попереджала якщо щось ставалось.

       Батьки Каті були суворими і обмежували її у всьому. Одного разу була ситуація коли Катя не захотіла піти з батьками до його сестри, так як попереджала їх що в ці дні у неї плани, зрозуміло що батьку не сподобалась така поведінка дівчини, те що вона їх не слухається в такому віці винуваті Інтернет, друзі, інтереси, тому він вирішив на пару днів обмежити її в такому спілкуванні, він не відпускав її гуляти зі мною і взагалі забрав телефон, Катя не могла навіть дивитись телевізор бо батько сказав що вона знову набереться всякої фігні і що нічого цікавого і правдивого там немає, насильство і дурні романи які ніколи не були реальним життям тоді навіщо дитині мати неправильні погляди у житті, навіщо робити її наївною і щоб вона думала що життя це казка в якому принцеса завжди найде свого принца на коні. Ігор так звали батька навчав дитину реальності в цьому житті, розказував історії де немає хороших кінців, хотів щоб            Катя завжди стояла на своєму, нінащо не надіялась, щоб в екстремальних ситуаціях знала що робити він навчав її цьому з самого дитинства. Іза його обмежень Каті було важко спілкуватись з людьми, вона не вміла правильно виражатись, мало розмовляла, нікому не довіряла її погляд був наче у старенької жіночки яка уже все в житті цьому бачила, тому всі її сторонились.

       Ми були маленькі коли вперше познайомились, Катя  підпираючи паркан гралась з пластиковим відерцем і була такою самотньою, я тоді вирішила що хочу з нею подружитись щось в ній манило 6-ти річну мене, тому коли я підійшла до неї усміхнулась ( так мене вчила мама, щоб бути приємною для людей постійно усміхайся їм і вони до тебе потягнуться) Катя злякалась мене, як вона мені сказала вона чекала від мене якоїсь пакості бо з нею ніхто не хотів дружити так як вона виглядала не так як всі і була відстороненою від натовпу, її сім`я  була бідною і  дитина часто ходила у одному й тому самому або інколи мала трішки порваний одяг…  Досі не розумію чому діти такі жорстокі до інших, до тих які не схожі на них, чому вони не розуміють ситуації а ведуть себе так по свинські, але все таки діти не винуваті в тому як їх вчать  батьки, це вони нам кажуть що погано а що добре, без них ми мало що знаємо, може проблема в батьків що такі діти як Катя вважають себе інакшими і стороняться усіх щоб їм не зробили боляче. Мені це ніколи не заважало, я не з тих людей хто в малому уже віці розуміє з ким можна дружити а з ким ні, не дивилась на статус іншої людини, не батьки мене так виховували я просто була відкрита дитина якій якщо людина подобається вона хоче з нею подружитись, я просто була дитиною не розрізняла де зло а де добро я просто знала що стукнути хлопчика відром по голові погано, що ділитися можна якщо я сама цього хочу а не якась доросла жіночка каже мені протилежні речі, я була дитиною якою я малася бути, Катя мені сподобалась з першого погляду і ці не зрозумілі ярлики які ставили дорослі люди мені не заважали познайомитись з нею, спочатку вона втікала від мене, не розуміла що я хочу, плакала і просила від неї відстати, навіть раз мене ударила сказавши "якщо чекаєш від когось удару зроби це першим". Як мала дитина до такого могла додуматись ні я ні мої батьки цього не розуміли поки вона не відкрилась мені  і я з кожним днем стала її все більше розуміти.

Моє ставлення до неї ніяк не мінялось, навіть скільки часу  ми не сварились а  інколи билися я розуміла її почуття, її серце боліло і ховалося від навколишнього світу, їй було страшно показати свої справжні відчуття, в своєму  маленькому віці вона знала про людей більше чим ми можемо знати до пенсійного віку, мені було цікаво невже всі ці ситуації які вона очікувала від людей були справжніми чи це таке виховання батьків зробило з неї таку людину. Я стільки часу її знаю але вона все одно може дивувати мене кожного дня, може лякати простими фразами і тим часом було в неї щось що манило мене бути поруч.

      Уже осінь: жовте листя, холодний вітерець, похмурі лиця людей і сіре місто. Перший день в старших класах час дуже швидко летить, навіть не віриться що ми стали старшокласниками, наче вчора батьки одягали мені колготки і збирали мені портфель в перший клас, проводжали до школи, цілували в лобик шепчучи чарівні слова через яких мені не було страшно іти в незнайоме мені місце.