Частина 1

- Рудий колір волосся тобі не пасує - констатувала мама і зробила глибокий ковток алкогольного коктейлю.

Маленький ресторанчик на окраїні Лос-Анджелеса був саме для наших зустрічей з мамою. Маленький, тихий і на вигляд дитячий. Рожеві кольори стін зі словниками, маленькі білосніжні столики й зовсім не зручні стільці.

- Оскільки ти перестала працювати пропоную знайти тобі заможного чоловіка. Це ж так добре, що ти без роботи. - радісно промовила мама

- Мам я....- зробила ковток вже холодної кави

- Мені добре само...

- О кохана, а ти не говорила, що будеш тут - перервав мою мову чоловічий голос. Повернувши голову побачила Олександра. Думки одразу зникли. Не звично було бачити його не в костюмі, а в чорному спортивному костюмі. Так він грецький Бог який спустився до нас з небес. Ідеальний, чорне волосся було зачесане назад, в руках тримав окуляри, та гаманець

- Я Лілія Тініті жінка нафтового магната Джоржда Тініті – перервала мовчання мама протягнувши руку Олександру

- Приємно познайомити. Я Олександр

- А фамілія?

- Для Вас просто Олександр - проговорив чоловік. Коли він сів поряд мене, мама дивилась на нас дуже здивованою. Олександр взяв мою руку і почав говорити з мамою. Точніше відповідав на її питання. На диво він досить гарно мене знав, і пам'ятав всі мої" подвиги" в університеті.

- Кохана мені треба їхати на роботу, я тебе відвезу додому. Був радий познайомитись місіс Тініті. - промовив Олександр і піднявшись потягнув мене за собою.

- Хлої ти мені подзвони як будеш вдома - прокричала нам у слід мама. Ми йшли по фоє не наче пара.

- Дякую - вже у машині промовила тихо я. Я дивилась як друг завів машину і виїжджав зі парковки та дивувалася, як круто мати такого хлопця як він.

- Тобі гарно з таким волоссям і червона помада, і веснянки, тобі пасують. - проговорив Олександр.

- Що ти тут робив?

- В мене була зустріч запланована у цьому кафе, але та людина не прийшла і я почув твій голос і те як твоя мати почала тебе критувати...тому вирішив врятувати тебе і ситуацію.- спокійно проговорив чоловік і поїхав по трасі. Відкривши вікно я відчула теплий вітер по обличчю. Він розвіював моє волосся, музика яка грала на фоні відносила мене в інший світ. Спокійний, не такий жорстокий та з відсутністю проблем. Заплющивши очі, я вдихала аромат квітів. Дорога додому займала для мене занадто мало часу. За пів години ми припаркувалися до мого під'їзду

- Дякую тобі

- Радий був допомогти. Хлої в мене до тебе є пропозиція.

- Ще одна? Дві пропозиції за день це щось нове - з посмішкою промовила я. Я повернулась до Олександра. Руки лягли на підлокітник та зробила вигляд, що готова слухати його дуже дуже уважно.

- Мені треба, щоб ти....вийшла за мене заміж

- Що? - не могла опанувати себе я. Я перепитала і Олександр знову повторив.

- Слухай ну як я зрозумів твоя мама хоче, щоб ти вийшла заміж і мені треба одружитися. Ти для мене найкращий варіант зі всіх, що мені пропонували і я зустрічав. По-перше я тебе знаю не перший рік, по друге ти досить гарна, по-третє, ми будемо працювати разом. І ми з тобою укладемо договір на один рік.і через рік ми розведемося.

- Це жарт?

- На жаль. Ні

- А я маю часу подумати?

- Так авжеж.

Я вискочила з машини і побажала до квартири. Знавши вдома підбори я сповзала по двері і заплющила очі. О чорт побери. Нова робота, нова зачіска та колір волосся і ще заміж позвали. Мама одразу сказала те саме завітне " Так". Але я вперше задумалась про сімейне життя. Так хоч наш шлюб буде фіктивним, але все одно треба було б щось робити. Робити з себе "гарну дружину" готувати їсти, прасувати, прибирати дім і тримати його завжди чистим. Чи створена я для цього? Чи зможу я це робити? Не знаю.

Ніч пройшла дуже довго. Майже всю ніч в голову лізли різні думки котрі мене повільно їли з середини. Мені здавалося, що ця ніч вона вирішальна для мене. Я засипала і знову прокидалася, і все було по кругу.

- Я більше не можу - констатувала я сама собі в голос. Прийнявши холодний душ, я розкрутила килимок для його надягла навушники та поринула у свої відчуття. Наче говорили, що йога очищає думки, та покращую роботу мозку та всього тіла. Але ось я сиджу. Склала ноги дуже не зручній позі і сиджу з заплющеними очами. І? нічого не допомагає.від слова зовсім. Мозок не очистився, а навпаки різні думки почали лізти.

14 днів потому.

-Слухай Амелі, я більше так не можу - проговорила в слід за дівчиною я. Серце поривалось втекти з тіла, легені жадібно ковтали холодне ранкове повітря, а мої ноги нили від стоми.

- Хло та ладно тобі ми пробіжали лише півтора кілометра. І це лише третій день твоєї нової звички.

- Так і саме із-за цієї звички я готова померти прямо зараз тут померти - впавши на траву заявила я.