Скрижалі долі - продовження

продовження

Люпіна поволі приходила до тями. Свіже повітря розвіювало важкість у її голові, а присутність Корвуса додавала впевненості. Вона підвела погляд на чорні ворота, які все ще стояли відчиненими за їхніми спинами. Вони здавалися бездонними й вабили своїм темним сяйвом.

— Корвусе! – з усією силою, яка почала до неї повертатись скрикнула вона. – Вибач. Що я піддалась спокусі улесливих слів. Ти правий. Ти завжди був правий. – її очі сльозились. - Що це за місце? — запитала вона хрипким голосом, повертаючись до Корвуса.

— Головне, що ми живі. Це перехрестя лабіринту істини, — відповів крук, його голос був водночас спокійним і сповненим тривоги. — Місце, де минуле і майбутнє переплітаються в єдиний вузол. Але не всі, хто сюди потрапляє, готові винести тягар побаченого.

Лев мовчки спостерігав за ними, його очі світилися холодним світлом. Він здався Люпіні більш реальним, ніж усі істоти, яких вона зустрічала раніше.

— Хто ти?— спитала вона, повернувшись до нього. – Чому я тут?

Лев зробив крок уперед, і його голос загримів, немов далека буря:

— Ти сама обрала цей шлях. У глибинах свого серця ти прагнеш істини, але кожна істина має свою ціну. Ти бачила в тунелі живопис. Це історія приходу до влади мого брата, Лапіса. Її зобразив я. Моє ім’я Леврекс. Тут багато часу мною проведено і не маючи виходу до сонця й світла моя шкіра стала майже прозорою. Маю мало ресурсів для підживлення сил але я зумів підлаштуватись до обставин.

Люпіна напружилася, відчуваючи, як щось у цих словах змушує її серце битися швидше. Вона згадала зруйновані землі, через які вона пройшла, зниклі голоси своїх товаришів і темряву, яка час від часу огортала її розум.

— Якщо ціна — моє життя, то я готова її заплатити, — твердо промовила вона, вирівнюючи свою поставу.

Корвус глянув на неї з сумом у погляді, але не сказав ні слова. Лев, однак, усміхнувся:

— Сміливість. Тільки так можна пройти цей шлях. Але перш ніж ти отримаєш відповіді, ти мусиш зустрітися зі своїми найбільшими страхами, ваганнями та спокусами

З його слів почало здійматися луна, яке відбивалося від стін. Раптом підлога під лапами Люпіни почала трястися.

- Вони замуровують прохід. – Додав Леврекс. – Справа в тому, що навіть тут, у штучно створеному підземеллі до мене дійшли чутки про твою подорож. Що вже говорити про поверхню. Мій брат дуже стурбований можливістю лишитись влади, тому за будь яку ціну хоче тебе зупинити. Навіть ціною твого життя. Єдине, що він не врахував. Коли ти проходиш випробування, це наближає тебе до артефакту. Маючи духовний зв'язок із Скрижалями вони мають здатність підштовхувати тебе до себе. Так з’являються коні, які несуть хаос і смерть. Про них у тебе має бути сувій. Один з небагатьох артефактів, який дійшов до наших днів. Назад вороття нема. – він взяв сувій, який вона дістала з торби. – Випробувань має бути шість. Остання стадія завершення шляху – сьоме, основне – Скрижалі. Їх треба прочитати. Тоді хаос завершиться.

- Я так розумію, часу в нас зовсім обмаль. – втрутився Корвус. – Ти –це блідий лев, який має принести голод.

Нависла пауза. Коротка але змістовна.

- Я покажу вам шлях, як вийти з лабіринту але мушу повернутись. Щоб встановити справедливість. З’ясувати сімейні стосунки з братом, так би мовити. - Лев підняв голову й подивився на Корвуса з повагою. – Не гаймо часу.

Люпіна відчувала важкість його слів, але впевненість у собі все ж змушувала її рухатися вперед.

— Ми впораємося, — сказала вона, сповнена рішучості. - До речі, Корвусе, а як ти тут опинився? – згадала, що хотіла уточнити у друга вовчиця.

- Історія, що заслуговує на окремий розділ в хроніці твоїх випробувань. – пожартував добрий друг. – Як тільки опинимось на безпечній відсаті – неодмінно розповім.

Вони слідували за левом. Люпіна обвела поглядом простір навколо. Величезний коридор, у якому вони опинилися, виявився лише частиною величезного лабіринту. Стелі здіймалися високо, а стіни були вкриті рунами й малюнками, які сяяли м'яким світлом.

Її погляд зупинився на зображенні величного лева з білою гривою, який стояв на вершині гори, озираючи свої володіння. Його постать була величною і водночас сумною, ніби він ніс на собі тягар усіх часів. Поруч із ним стояв інший лев — молодший, із золотистою гривою, який тримав у лапах меч.

Блідий Лев повернувся до першого коридору лабіринту й зробив крок уперед.

— Йдіть за мною, — сказав він. — Але пам’ятайте, кожне роздоріжжя перевірятиме вашу рішучість і здатність бачити істину навіть у темряві.

Люпіна і Корвус рушили за ним. Крок за кроком лабіринт ставав усе складнішим. Коридори то звужувалися, то розширювалися, а на стінах з’являлися нові малюнки, які, здавалося, спостерігали за ними.

На першому роздоріжжі вони зупинилися. Перед ними було три шляхи: один яскраво освітлений, другий похмурий і вкритий тінями, а третій здавався повністю зануреним у темряву.

— Що оберемо? — запитав Корвус, обертаючись до Люпіни.

Люпіна подивилася на Блідого Лева.

— Іноді найочевидніший шлях може бути пасткою, — сказав він. — Відчуй, що підказує тобі серце.