31. Скривджене кохання

Поки з сусідньої кімнати долинали стогін та крик, Олена сиділа втиснувшись у крісло і думала про те, що їй далі робити. Звуки, що долинали, і її збуджували й вона теж хотіла.

Але Андрій так і не доторкнувся до неї ні пальцем.

На ранок Андрій зібрався проводжати Олену додому. З кімнати вийшов Артур. він сказав, щоб дівчина почекала надвір.

- Коротше, такий план. Мені треба сьогодні вранці зустріти дружину з дитиною, – пояснила Артур. - Андрію, треба щось придумати. Наприклад, я вас відвезу всіх на турбазу. А потім мені треба буде виїхати та нехай хтось із вас, наприклад, Гліб під'їде до Олесі. А я приїду і влаштую сцену ревнощів і ми типу з нею розлучимося. Мені треба з нею якось зав'язати. Тому що я не можу зараз із нею зустрічатися, коли вже дружина приїде та буде вдома. Не вистачало мені ще якихось розборок. Нехай все обійдеться без скандалів. Пограли з дівчинкою та вистачить.Нехай іде лісом.

Олеся не спала. Вона все це чудово чула. Ці слова її поранила прямо в серце.

Андрій з Оленою вже пішли. Артур ліг спати. Олеся зачекала, поки він засне і взяла від машини ключі. Вона спустилася вниз. Дівчина нічого не знала та не думала. Просто їй хотілося швидше піти, втекти звідси кудись глянути в очі. Їй просто не хотілося жити

Олеся відчинила дверцята. Вставила ключ у запалювання. Натискала на педалі. Спробувала завестись. Вона бачила, як це робить Артур. Він навіть її одного разу вчив її їздити.

Рвонула з місця вперед і помчала на об'їзну дорогу. Спочатку вона збиралася їхати додому, а потім просто мчала вперед і її очі заливали сльози.

– Не хочу жити. Не хочу жити, — усе твердило вона сама вголос.