29. Знову разом

— Привіт, — зателефонувала Тоня Андрієві. — Там до мене приходили ваші дівчата.

— Які ще дівчата? — не зрозумів Андрій.

— Ну ті дві з турбази, з якими ви разом були. Вони вас шукають, хвилюються. За вас питали: чому ви до них більше не приїжджаєте? Запрошували в гості, казали, що в них якась важлива й серйозна розмова і щоб ви неодмінно приїхали. На майбутнє: не давай мою адресу ніяким своїм дівкам! Ви там спите з ними, гуляєте, а вони до мене ходять вас шукати. Свої проблеми вирішуйте самі! — сердито сказала Тоня й поклала слухавку.

Наступного дня увечері хлопці приїхали в гості до дівчат.

Андрій і Макар залишилися з Оленою, а Олеся відійшла вбік разом із Артуром.

— Ну і де ти зник? Тебе не було майже цілий місяць! Я вже не знала, що й думати.

— Ну, маленька... У мене були важливі справи, я їздив у відрядження. Майже не мав часу до тебе заїхати. Тільки вчора повернувся, — з усіх сил заходився виправдовуватися Артур. — Поїхали до мене! У мене зараз нікого немає вдома, — запропонував він на радощах, бачачи, що вона вже анітрохи не гнівається.

— Я згодна! — одразу зраділа й погодилася Олеся.

Вона була готова вірити всьому, що б він їй не сказав.

— Ти з нами? — покликала вона подругу.

Олена трохи подумала. Вона згадала історію на турбазі, але все ж вирішила поїхати з хлопцями. Їй здавалося, що нічого поганого вони не зроблять.

Артур привіз їх до себе на квартиру. У нього вдома було що випити й чим закусити. Просиділи майже до ночі. Потім Артур з Олесею пішли до спальні — між ними знову панували мир та любов.

— Я так за тобою сумувала, так страждала... Не знала, що й думати. Ти точно зі мною одружишся й у нас усе буде добре?

— Та так, звісно! Тільки не зараз, а пізніше. Мені потрібно владнати важливі справи й заробити грошей нам на весілля.

Артур продовжував говорити подібні речі, а сам у цей час цілував її та роздягав.

Гліб та Макар вирішили, що їм час іти. Глібу тут узагалі не було чого робити, бо дівчина, яка йому подобалася, була з іншим і не звертала на нього жодної уваги. Макар від початку не мав до Олесі почуттів, та й Олена йому не надто подобалася — тим паче вона трималася незалежно й гордо та не виявляла до нього взаємності.

— Ми пішли. Завтра прийдемо вранці, — сказали хлопці, адже домовилися, що всі разом поїдуть відпочивати за місто.

Андрій залишився наодинці з Оленою в кімнаті. Він випив і хотів спати. Хлопець сидів на дивані, а навпроти нього в кріслі вмостилася Олена.

*«Фігура в неї, звісно, класна, — подумав Андрій, — але як дівчина вона мені взагалі не подобається»*.