27. Наівна

— Давай будемо збиратися додому, — сказала Олена Олесі, коли дівчата опинилися на березі. — Я вже їсти хочу. І взагалі, мені тут більше не подобається.

— А що сталося? — поцікавилася Олеся, але Олена нічого не стала їй розповідати й пояснювати.

— Просто мені Макар більше не подобається.

Вона не хотіла ділитися з подругою тією неприємною ситуацією, у якій опинилася. І тим, що, по суті, Андрій, який її до цього змушував, учинив хоча б чесно, а хлопець, який їй подобався, не мовив ані слова на її захист. І це було найприкріше.

— Ой, а ти знаєш, я б тут залишилася бодай на цілий місяць! Так класно в нас із Артуром... Наче медовий місяць, наче ми чоловік і дружина. Бачиш, увесь час разом і без кінця кохаємося. Ми, поки тут були на турбазі, вже стільки разів обговорювали наше спільне майбутнє!

— Ти б оберігалася, подруго. А то ще завагітнієш ненароком.

— Від коханої людини — будь ласка! Він сказав, що навіть якщо це й станеться, то він обов'язково на мені одружиться. Що вже зараз вважає мене своєю нареченою.

Олена нічого не відповіла подрузі. Після сьогоднішнього вона перестала довіряти хлопцям.

Дівчата швидко зібралися. Та й збирати було нічого: з речей у них був лише пакет із касетами.

Усі сіли в машину. Олеся, як завжди, влаштувалася на передньому сидінні, а позаду розмістилися Олена, Андрій та Макар. Олена сиділа скраю, дивилася у вікно й майже весь час ні з ким не розмовляла.

Спочатку Артур завіз додому хлопців, а потім уже дівчат.

— Стріляй, сьогодні не обіцяю, а завтра по тебе заїду, — сказав він Олесі.

— Так, заїжджай у будь-який день, у будь-який час! Я завжди чекатиму на тебе вдома, коханий.

Вони попрощалися, поцілувалися та пообіймалися, після чого дівчата пішли до Олесі, а Артур поїхав додому.

Минуло кілька днів. Він так і не з'явився.

Артур просто взяв від Олесі все, що міг, і вона йому більше була не потрібна. Макар, Андрій та Гліб теж не прагнули зустрічатися з дівчатами. Глібові там ловити було нічого, адже Олеся віддала перевагу Артурові, а решті тим паче.

Тепер Олеся часто плакала, вечорами сиділа вдома й нікуди не ходила гуляти. З Оленою вони майже не бачилися.