28. Наівна

- Давай, будемо збиратися додому, — сказала Олена Олесі, коли вона опинилися на березі. - Я вже їсти хочу. І взагалі, мені більше тут не подобається.

- Так, а що сталося? – поцікавилася Олеся, але Олена нічого їй не стала розповідати та пояснювати.

- Просто мені Макар вже не подобається.

Вона не хотіла ділитися з подругою тієї неприємної ситуації в якій вона опинилася І що, по суті, Андрій, який її до цього змушував, в цілому, хоча б чесно вчинив. Хлопець, що їй подобався нічого не сказав їй на захист. І це було прикро найбільше.

- Ой, а ти знаєш, я б тут залишилося хоч би й на цілий місяць. Так класно у нас з Артуром. Наче медовий місяць. Наче ми чоловік і дружина. Бачиш, весь час разом і без кінця коханням займаємося. Ми, поки що тут були на турбазі, вже стільки разів наше майбутнє спільне обговорювали.

- Ти б охоронялася, подруго. А то дивишся ще залетиш ненароком.

- Від коханої людини, будь ласка. Він сказав, що навіть якщо це буде, то він звичайно ж обов'язково на мені одружується. Що він уже зараз вважає мене своєю нареченою.

Олена нічого не відповів своїй подрузі. Після сьогоднішнього вона якось перестала більше довіряти особливо хлопцям.

Дівчата швидко зібралися. Там і збиратися було нічого, тому що з речей у них був лише пакет з касетами.

Усі сіли у машину. Олеся, як завжди, сіла на переднє сидіння. Позаду розмістилися: Олена, Андрій та Макар. Олена сиділа з краю і дивилася у вікно майже весь час ні з ким не розмовляла.

Спочатку Артур завісу додому хлопців, а потім уже дівчаток.

- Я сьогодні не обіцяю, а завтра по тебе ще заїду, — сказав він Олесі.

- Так, заїдь у будь-який день, у будь-який час. Я завжди вдома тебе чекатиму, коханий. 
Вони попрощалися, поцілувалися, пообіймалися і дівчата пішли до Олесі, а Артур поїхав додому.

Минуло кілька днів. Він не з'явився.
Просто він узяв від Олесі все, що міг і практично більше, вона йому особливо була не потрібна.

Макар, Андрій та Гліб теж не рвалися зустрічатися з цими дівчатами. Глібу там ловити не було чого, якщо Олеся вважала за краще його Артуру, а іншим тим більше.

Олеся тепер часто плакала та вечорами сиділа вдома і ніде не ходила гуляти. З Оленою вони майже не бачилися.