Скривджене кохання

26. Як раби на галерах

— Тоді ти мене неси, — звернулася Олена до Андрія.

цією фразою вона хотіла показати, що вже нічого не боїться й згодна на все: якщо вирішили зі мною щось робити, то давайте, дійте!

Але Андрієві вона, по-перше, не подобалася. По-друге, він вважав її дівчиною свого друга. І по-третє, це йому взагалі триста років було не треба: він не збирався з нею лягати в ліжко й поготів не мав наміру кудись її нести. У його серці була зовсім інша дівчина, і Олену він узагалі не сприймав як жінку. Тому, звісно ж, іти з нею в посадку категорично відмовився.

Проте й просто так залишати це не хотів:

— А знаєш що? Сідай-но тоді на весла й вези нас назад! — запропонував Андрій. — Віддай їй весла, — сказав він Макарові.

Хлопці розсілися спереду та ззаду, а посередині посадили Олену й дали їй важкі весла. І маленька тендітна дівчинка майже цілий кілометр уперше в житті веслувала та везла двох хлопців. Добре хоч, що вони були не надто кремезні й кремезні.

У цей час Артур з Олесею вийшли на берег. Олеся вказала йому на човен:

— Он, бачиш, Олена хлопців везе. Погодься, коханий, ти б не змусив мене гребти?

— Ну звісно ж, ні, кохана, — ніжно обняв її Артур.

І Олеся була без тями від щастя, яке її охопило.

Сергій Олексійович

Подобається

#6392 в Любовні романи
#2682 в Сучасний любовний роман

У тексті є: обман і розчарування, вагітність складний вибір, розбите серце через брехню

Відредаговано: 28.08.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись