26. Розчарування

- Я згодна, — сказала вона.

- Ну все Макар, прав на той берег. Я за тебе домовився.

Андрій був радий, що у його друга зараз все буде чудово, добре та нормально.
Він просто не розумів, що він лізе не у свою справу. Як взагалі можна змусити дівчину кохатися, якщо вона не хоче.

Це була не його справа і по суті вона сама мала вирішувати з ким і коли їй спати
І взагалі, що їй робити. Хтось їй подобається, а хтось ні.
Ну, просто Андрій був такою людиною, що переживав за своїх друзів. Йому здавалося, що він робить добру справу для свого друга Макара. 
А на Олену йому якось було байдуже. Він не думав про її почуття, а її душу, її серце, про те, що вона така сама людина, як і вони з Макаром. Макар до речі теж не став за неї заступатися і просто мовчки веслував на інший бік.

Олена думала, що він за неї заступиться. Що скаже щось проти. Що почне обурюватись.
"Ні, мені такого не треба. Навіщо ти її ображаєш. Я не згоден".
Але Макар мовчав, і це її образила і здивувала найбільше. Якби він за неї заступився – це була б зовсім інша справа. Тоді б вона зрозуміла, що цей хлопець справді її 
І вона навіть пошкодувала про те, що між ними там увечері було і в її очах звичайно сильно впав.

Човен приплив під берег. Але між водою та посадкою було ще кілька метрів бруду.

- Я не піду, — сказала Олена. - Не хочу мазати штани. Хай Макар мене на руках перенесе.
Макар подумав, подивився і вирішив, що це йому не треба.

– Ні. Я також не хочу. Не хочу її нести.

Якось наступного разу у нас з нею щось вийде, — вирішив він і ще раз сказав, що нести на руках Олену відмовляється.