18. Тоня

І тут Олена помітила, що йде якесь дівчисько, за нею — чоловік, а потім ще один. Вони несли відра та вудки.
— О, привіт! — привітався з нею Андрій.

Це виявилася та сама Тоня. Вона оглянула дівчат з ніг до голови, скривилася і пішла до себе в будиночок.
— Так у чому проблема? — зрадів Макар. — Піди та попроси у своєї Тоні чогось поїсти й закусити, — сказав він Андрію.

Той довго опирався і відмовлявся. Тоді його почали просити дівчата. Ну, дівчатам він, звісно, відмовити не міг. Андрій просто не хотів їм пояснювати, що вони з Тонею посварилися, і першим іти йому було якось ніяково.

— Ще раз привіт, — підійшов він до неї на вулиці. — Слухай, у тебе немає нічого перекусити? Бо з нами приїхали дівчата, а з їжі нічого із собою не взяли.
— Для твоїх повій у мене нічого немає, — зопалу відрізала Тоня, відвернулася і пішла блукати турбазою.

Вона й сама чекала, що вони помиряться, адже напередодні вони посварилися. З одного боку, Тоня, звісно, раділа, що Андрій приїхав по неї на турбазу в таку далечінь. Але з іншого — з ним були якісь дівчата, які мали просто чудовий вигляд. Одна — вилита модель, а в іншої — такі розкішні стегна та груди, що порівняно з ними Тоня почувалася зовсім непоказною.

До того ж було видно, що дівчата дуже добре одягнені: вони не бідні й мають чудовий вигляд. Тоня ревнувала й не могла сама собі в цьому зізнатися. Але годувати якихось дівчат, з якими приїхав її Андрій, їй, звісно ж, не хотілося.

«Нехай самі дають собі раду, як знають. Треба було раніше думати головою», — вирішила Тоня й не стала їм допомагати.