17. Нічого не має

Хлопці навіть домовилися про те, що можна буде поставити машину поряд із будиночком, хоча зазвичай це нікому не дозволяли. Перед турбазою була автостоянка, і там люди залишали свої авто. Але за пляшку горілки можна все. Пляшка горілки творить чудеса — за неї можна зробити що завгодно. Це була найуніверсальніша валюта.

Макар з Андрієм відразу поспішили повернутися до своїх. Їм дістався маленький одноповерховий будиночок, де стояли лише два ліжка. Але ж хлопці сюди не спати приїхали.

Андрій витяг із машини дві пляшки горілки та поставив їх на стіл.

— Ну, діставайте й закуску, — сказав він дівчатам.

Олена з Олесею переглянулися:

— А ви нам про закуску нічого не казали.

— Ви що, не знаєте, куди їдете? Здрастуйте! — почав сердитися на них Андрій.

— Ні, звісно. Ми ж уперше, — здивувалися дівчата.

— Все з вами зрозуміло, — засмучено махнув рукою Андрій і почав думати, що робити далі.

У будиночку не було навіть жодного посуду. Коли брали будиночок, Андрій з Макаром чомусь не подумали про те, щоб попросити у сторожа хоч якісь склянки. Зазвичай усе це давали одразу, якщо ти приходив із путівкою. Але зараз сторож уже випив, і говорити з ним було марно. Він напився, ліг спати та зачинився у себе в кабінці. Звісно, випросити в нього посуд вже не вдалося б. Робити нічого — потрібно було терміново шукати якийсь вихід.

Артур порився у своїй аптечці й знайшов там стаканчик, у якому зазвичай промивають очі. Крім того, у нього були запасні підфарники, які також можна було використати як склянки. Води можна було набрати в порожню пляшку — таких у багажнику його машини вистачало. Добре хоч вода на турбазі була безплатною. А от із закускою, звісно, були проблеми.

Усі вийшли з будиночка й почали радитися, що робити далі.