13. На дачі

Андрій сів поряд із Оленою і хотів їй щось сказати, але подумав: як вона не боїться? Сама. Ніч. Будинок. Глухомань. Тут же нікого поруч немає! Вона та троє молодих хлопців. Хто знає, що в них на умі? Як взагалі можна бути такою безтурботною?

Вона смілива, божевільна чи просто дивна? Хто її знає... А якщо нам зараз щось спаде на думку? А що, як нам заманеться з нею тут переспати?

Андрій похитав головою, підвівся й пішов до друзів. Олена залишилася сидіти сама. Вона була впевнена, що Макар до неї прийде. Гадала, що вони цілуватимуться, обійматимуться, вона зізнається, що він їй подобається, і таке інше. Але ніхто з хлопців не поспішав складати їй компанію. Гліба з Андрієм вона взагалі не цікавила. А Макар... Макар якось просто не клював на неї — та й годі.

«Мабуть, треба було нам разом випити, — подумала Олена. — Узяти горілки, самогону чи ще чогось. Підпоїти його — і тоді, можливо, він розслабиться й у нас щось вийде».

Олена підвелася й повернулася до хлопців. Вона попросила цигарку, і так вони й сиділи вчотирьох на кухні — курили, поки Олеся з Артуром у машині кохалися.

У нікого з присутніх щодо цього не було жодних сумнівів: хлопці добре знали Артура. Олена й сама здогадувалася, навіщо Олеся приїхала сюди та чому вони залишилися одні в машині. Її завданням було затримати хлопців якнайдовше, щоб ті їм не заважали.

А хлопці навпаки думали, що треба посидіти з Оленою, аби дати Артуру час і можливість усамітнитися з її подругою. Так міркували Макар та Андрій. Андрію взагалі було байдуже до дівчат. І тільки Гліб, мабуть, трішки ревнував Олесю до Артура, але нічим себе не викривав. Йому подобалося це дівчисько. Він із радістю зустрівся б із нею. І аж ніяк не очікував, що вона ось так одразу віддасться їхньому знайомому й кохатиметься з ним просто тут, у машині. Гліб уявляв її зовсім інакше — вважав чесною та порядною дівчиною.

Звісно, вона трохи впала в його очах, але сама ця ситуація допомогла йому пересилити неприємний осад у душі. Так, йому було гірко, що дівчина, з якою він тільки-но познайомився і яка йому дійсно сподобалася, тепер з іншим. Ось тут, зовсім поруч із ним, але з іншим. І що на місці того іншого спокійно міг бути він. Але що сталося — те сталося. Чого вже переживати? Тож Гліб сміявся разом із друзями, коли вони про щось теревенили.

Згадували кумедні історії, а потім почали розпитувати Олену, що за дерева тут ростуть. Вона й сама була тут уперше, тому називала сливу грушею, а грушу — абрикосою. Хлопців це лише веселило, адже в темряві й справді важко було щось розібрати. Згодом вони почали рвати сливи — ті були стиглі та смачні. Потім дісталися й до абрикоса. Андрій навіть пригощав Олену. Гілки росли високо, дотягнутися було важко, тому він просив Гліба зірвати для дівчини найстигліші плоди. Хоча в темряві вгадати це вдавалося лише на дотик.