11. Дівчата

Уранці Олеся зателефонувала Олені й запропонувала відпроситися у батьків на ніч, а краще на кілька днів, щоб пожити в неї. Олеся вже вибудовувала якісь плани — планувала спільні пригоди та поїздки разом із Артуром і його друзями.

Вона нічого не розповіла подрузі по телефону про те, що з нею сталося. Вирішила залишити всі розповіді для особистої зустрічі.

Олена вже до обіду була в Олесі. Вона приїхала чепурна: у чорних лосинах та білій футболці. Футболка була короткою — ледь до пояса. Це спеціально, щоб показати Макару свою класну фігуру, аби той обов'язково закохався. Вона хотіла, щоб він був із нею, щоб став її хлопцем.

Увечері дівчата сиділи удвох у дворі, пили пиво та ділилися враженнями. Вони чекали на хлопців, які, на їхню думку, мали ось-ось приїхати.

— То тобі найбільше подобається Макар? — запитала Олеся, не кваплячись попиваючи пиво з холодної пляшки.

— Так-так. Мені найбільше подобається Макар, — відповіла Олена, дивлячись кудись удалину й думаючи про своє. — Такий хороший хлопець. Я б із ним навіть одружилася. Видно, що спокійний, небалакучий, розважливий. А от Гліб мені не до душі.

— А знаєш, усе ж таки це все сталося через Гліба, — віддалася спогадам Олеся. — Це ми з ним спочатку познайомилися. Він мені спочатку сподобався, але Артур, звісно, кращий. Гліб — звичайний простий хлопець. У нього нічого немає, машини немає. Він студент — що з нього взяти? А от Артур — це так!

— Ой, пощастило тобі, подруго. Він у тебе, звісно, ого-го! — підтримала її вибір Олена.

— Знаєш, у нас із ним уже все було, — зізналася Олеся.

— Ого! Ну ти й даєш. Молодець, часу даремно не втрачаєш!

— Ну а як інакше? Як ще можна було його втримати? Звісно, варто було б потягнути час тиждень, а краще місяць... Але, знаєш, мені самій хотілося. Я вже не могла терпіти — цікаво було спробувати. З Глібом я теж могла б, але з ним, напевно, довго зустрічалася б — тижні три чи місяць, перш ніж погодитися. А тут усе якось так вийшло: ніч, машина, швидкість, романтика, музика, зорі, посадка... І він так швидко мене роздягнув, що я й взагалі не зрозуміла, як усе сталося.

— Зрозуміло. У мене першого разу було так само, — зізналася Олена. — Я тобі не казала... Ну, два місяці тому я втратила цноту.

Олеся тільки-но хотіла спитати, як це сталося і з ким, як із-за рогу виїхала знайома машина.