8. "Принц" - спокусник

Як тільки вони висадили хлопців, Артур навмисно зменшив швидкість і поїхав повільніше.
— Ти ж додому не поспішаєш? — запитав він Олесю. — Ми ще можемо покататися. Я покажу тобі різні гарні місця в нашому місті або, наприклад, подивимося на зірки.

— Та ні, особливо й не поспішаю. Я сказала батькам, що затримаюся і, можливо, залишуся ночувати в Олени.
Артур увімкнув тиху романтичну музику. Вони неквапливо поїхали об'їзною дорогою. Навколо був ліс, а над ними — зірки. У машині панувала темрява. Артур поклав руку на коліно Олесі.
Вона її не прибрала. Вони зупинилися десь поміж дерев.
Він обернувся до неї та спробував поцілувати в губи. Олеся не опиралася.
Вона вже здогадувалася, що може статися, і в глибині душі навіть хотіла цього.
Цей хлопець нагадував їй принца зі снів, був ніби втіленням її мрії. Та й хто з її подруг не хотів би такого хлопця? Високий, вродливий, зеленоокий, з власною машиною та, очевидно, при грошах. «У наш час це дуже й дуже круто», — подумала Олеся.
Ні, звісно, вона не була якоюсь корисливою чи меркантильною й не мріяла обов'язково вийти заміж за багатія. Але чому б і ні, якщо вона чітко відчувала, що подобається Артуру?
— У тебе хтось є? — запитала вона про всяк випадок.

— Ні. Я був одружений, але ми вже розлучилися, — відповів він.
Навіщо їй знати про те, що в нього є дружина та дитина?
У його уявленні це був лише короткий роман. «Швидше за все, вона незаймана, — подумав він. — От і буде ще один бал до моєї колекції».
Знаєте, є такі чоловіки, які ведуть рахунок жінкам. Скільки їх у них було, і особливо високо в них цінується кількість незайманих.
Олеся була для нього призом, і він бачив, що вона готова бути з ним — варто лише трохи нарозповідати їй усякого різного. Він уже добре знав, на що ловляться такі домашні дівчатка. Усі вони живуть у рожевих казкових мріях про доброго та ніжного принца.
Чому б йому зараз не побути цим самим принцом для неї?