7. Запрошення

— Давайте я спочатку вас завезу додому, а потім вже Олесю. Ви як?

З одного боку, Артур, звісно, мав рацію. Хлопці мешкали десь на пів дорозі до будинків дівчат, тож такий маршрут був найлогічнішим. Навіщо їхати спочатку в один кінець, а потім повертатися назад? Але з іншого боку, вони поїхали всі разом, до того ж Олеся спочатку ніби сподобалася Глібу.

Проте Андрій про це взагалі не подумав. Був уже пізній вечір, і ця дівчина його абсолютно нецікавила. Йому, щиро кажучи, просто хотілося додому й спати.

Макар теж був не проти якнайшвидше опинитися вдома.

А Гліб, зрозумівши, що йому тут особливо нічого не світить, теж вирішив, що краще поїхати додому, ніж тягтися в машині туди й назад, проводжаючи Олесю.

Тому хлопці одностайно підтримали ідею Артура. А йому це було тільки на руку: з'явилася нагода залишитися з Олесею в машині віч-на-віч.

Їхати доводилося через поля та лісосмуги. А там хтозна, що може статися...

Ніч. Машина. Вітер. Романтика. Приємна музика. Молода дівчина, якій так легко запаморочити голову. О, на цьому він добре знався!

— Ну, як вам моя подруга? — запитала Олеся, повертаючись до хлопців, коли вони вже під'їжджали до потрібної зупинки. — Давайте ви завтра за нами заїдете і ми кудись поїдемо покататися. Наприклад, до нас на дачу. Там увечері нікого не буде. А Олену я покличу до себе в гості з ночівлею. Як ви на це дивитеся?

— Та нормально дивимося, — відповів за всіх Андрій.

Він вважав себе головним, і, за великим рахунком, так воно й було.

Чому б і не з'їздити до дівчат на дачу? Романтика, розвіємося. Річ у тім, що Андрію подобалася одна дівчина, але з нею якось не складалося. Тому йому було байдуже, куди й з ким їхати — аби поруч були друзі, було весело та чекали нові враження.

Макар поділяв його думку. А Гліб? Що ж, йому теж хотілося ще раз побачити Олесю. Раптом щось вийде? Можливо, у них з Артуром нічого й не складеться... Так міркував Гліб, тож усі погодилися з Олесею, що завтра обов'язково за нею заїдуть.

Артур висадив хлопців на зупинці й віз Олесю далі сам. Їхати залишалося близько двадцяти хвилин.

«А за двадцять хвилин чимало чого може статися», — подумав Артур.