3. Друзі

Зустрівшись у вівторок зі своїм другом Андрієм, Гліб із Макаром розповіли йому про це дівчисько. І про те, що вона сподобалася Глібу. І про те, що вона кликала їх у гості.

Але оскільки Олеся жила досить далеко, вирішили їхати всі разом — усією веселою компанією. А щоб не добиратися занадто довго автобусом, а потім ще й трамваєм, Андрій запропонував, щоб їх підвіз його друг Артур.

Він мав авто. Артур був дрібним бізнесменом, але практично ніколи не відмовляв друзям, якщо треба було кудись підскочити. Особливо коли справа стосувалася дівчат. Дівчат Артур любив, а вони відповідали йому взаємністю.

Тому одного вечора хлопці зайшли по нього. Машина чекала вже під під'їздом. Усі вмостилися й рушили.

— Так, а що там за дівчинка? — почав розпитувати хлопців Артур.

Він був трішки бабієм і намагався не пропускати жодної симпатичної спідниці. Його дуже зацікавила розповідь про те, що дівчина висока, струнка й уже закінчила школу — тобто цілком доросла.

«Може, щось у мене з нею й вийде», — подумав Артур. Він вважав себе привабливішим, вправнішим і набагато досвідченішим у таких справах, ніж хлопці, які їхали поруч. У глибині душі Артур почувався серцеїдом і знавцем жіночих душ, тому щиро вірив, що ця нова дівчина обов’язково буде його.

Гліб їхав із надією знову побачитися з Олесею, яка йому так припала до серця і з якою він прагнув мати серйозні стосунки.

Макар їхав просто за компанію з другом. Йому подобалася сама поїздка машиною, вітер, швидкість. Чому б і ні?

Андрій, як завжди, радий був допомогти друзям і любив перебувати серед людей. Йому подобалося спілкуватися з новими дівчатами та й узагалі вести бесіди. Кожна людина була для нього по-своєму цікавою. Та й їхати з друзями — це ж чудово: нові пригоди, історії, краєвиди, природа. Все привертало його увагу.

Попри те що він був уже дорослим — як-не-як, двадцять два роки, — у душі залишався дитиною. Андрій мав безмежну допитливість і ще більше прагнення завжди допомагати друзям та робити все, щоб вони почувалися щасливими.