1. Зустріч в тролейбусі

— Ти уяви, кого я сьогодні бачив! Їду, значить, у тролейбусі. Мені треба було на «Дивоцвіт». Дивлюсь — попереду сидить дівчина. І таке в неї обличчя знайоме!

— Ну, і хто це був? У тебе ж знайомих пів міста, — нарешті спромігся вставити репліку Макар.

— То слухай, — продовжив Андрій. — Нікого не чіпаю, дивлюся собі у вікно. І ось на «Ювілейній» зайшла якась дівчина — обличчя таке знайоме-знайоме. Ну, я почав придивлятися. Думаю: точно десь її бачив! Усю дорогу аж до своєї зупинки мізкував. А вона теж одразу на мене зиркнула й почала відвертатися. І весь час, поки ми їхали, вона то у вікно дивилася, то на мене косилася.

Андрій зробив паузу й продовжив:

— І тільки-но ми доїхали, як я згадав, що це Олена — подруга Олесі. Ну, пам'ятаєш, яка на вулиці Червоних троянд живе? Коротше, виходимо ми разом із нею удвох, я її наздоганяю й кажу: «Привіт, Олено!» Слово за слово... Вона така: «О! Привіт». І давай про тебе розпитувати. Ну, старе кохання як-не-як, — підморгнув він своєму другові.

— А я й питаю: «Як там Богдана?» То вона, уявляєш, каже, що в неї з дитиною тоді все нормально обійшлося. Після тієї аварії. Вона, правда, після лікарні довго лікувалася, але тепер усе гаразд. Народила дівчинку, Настею назвала. Отак-от, уявляєш, як у житті буває...

— Ну, а взагалі, як вона виглядала? — почав докладніше розпитувати Макар.

— Та як? — замислився на мить Андрій. — Вона, до речі, цілком пристойно виглядає. Навіть ще кращою стала. Волосся в інший колір пофарбувала. Така симпатична дівчина! Одягнена гарно і струнка, як завжди.

Слухаючи розповідь друга, Макар одразу викликав у пам'яті образ Олени. Нахлинули спогади.

Хочете додатково відкоригувати стиль під більш літературний або розмовний?