1. Зустріч в тролейбусі

- Ти уяви, кого я сьогодні бачив! Їду значить у траліку. Мені треба було на "Дивоцвіт". Дивлюсь попереду мене сидить дівчина. І таке в неї обличчя знайоме!

- Ну, і хто це був? У тебе ж знайомих пів міста. - Зрештою зміг вставити репліку Макар 
- То слухай, — продовжив Андрій.
- Їду я значить у тролейбусі. Нікого не чіпаю. Дивлюся собі у вікно. І ось на "Ювілейній" якась дівчина зайшла й обличчя у неї таке знайоме-знайоме. Ну, я почав придивлятися. Думаю, я точно його десь бачив.

- Всю дорогу аж до своєї зупинки думав. А вона теж одразу на мене зиркнула і відвертатися почала. І весь час поки ми їхали, вона то у вікно дивилася, то на мене косилася.

- А поки ми доїхали, то я згадав що це, Олена – подруга Богдани. Ну, пам'ятаєш, що на вулиці Червоних троянд живе? Ну, коротше ми виходимо разом із нею удвох, Я її наздоганяю, типу:
- Привіт, Олено. Базар-вокзал.
Вона така:
- О! Привіт.

Андрій продовжував.

- І давай типу за тебе там питати. Ну, старе кохання як-не-як. - Підморгнув він своєму другові Макару.

-  А я й кажу, як там Богдана? Тож вона, прикинь, каже, що в неї з дитиною тоді все нормально обійшлося. Після тієї аварії. Вона правда після лікарні довго лікувалась. Але тепер все гаразд. Народила дівчинку. Настя назвала. Отак ось, прикинь, яке життя було.

- Ну, а взагалі, як вона виглядала? - Почав докладніше розпитувати Макар в Андрія.

- Та як?  — Замислився на мить Андрій. - Вона, до речі, цілком пристойно виглядає. І навіть ще краще стала. Волосся в інший колір пофарбувала. Така симпатична дівчинка. Одягнена нормально. І струнка, як завжди.

Слухаючи розповідь свого друга в Макара перед очима, відразу встала Олена.
Понеслися спогади.