У вікно сипав різдвяний сніг. В кімнатці, де ледь вмістилося лише одне ліжко і старе крісло, сиділа жінка. Хвороба та бідність рано її підкосили. У минулому гарна, вона була дуже бліда, під очима залягли глибокі тіні, а волосся вкрила сивина, для якої в сорок років ще не настав час. Жінка глибоко замислилась і не одразу відповіла, коли постукали двері.
- Синьйора Пьєполло! - добродушна служниця з'явилася на порозі - Ви знову сумуєте! Не можна так, лікар сказав, що вам потрібно більше посміхатися! Я тут подумала... кажуть ви любите музику, може вона вас розвеселить? Цей синьйор нещодавно у нашому місті, я попросила його зіграти для вас!
Дівчина відступила, пропускаючи до кімнати незнайомця. Як тільки він увійшов, тримаючи в руках стару скрипку, господиня зблідла ще дужче, а на її губах застиг вигук здивування.
Як, адже пройшло стільки часу?! Цього просто не могло бути! І все ж вона безпомилково впізнала музиканта - кожну рисочку обличчя, пронизливий погляд і темне, недбало розкидане по плечах волосся. Вона не бачила Анджело двадцять років, а він анітрохи не змінився, ніби роки не мали над ним влади. Синьйора Пьєполло закрила обличчя руками, на неї наринули спогади про події, що назавжди змінили долю...
#503 в Фентезі
#99 в Міське фентезі
#1870 в Любовні романи
#473 в Любовне фентезі
Відредаговано: 22.01.2025