Друге втілення

Маркіян взяв із полиці велику банку зі спеціальним маслом, настояним на травах і воску. Запах був терпким, він миттєво заповнив усю майстерню.

— Вставайте. Досить гріти лаву своїм сумом. Беріть оцю грубу ганчірку і починайте втирати масло в кришку скрині. Сильно, Петре! Так, щоб дерево нагрілося під вашими пальцями, щоб масло ввійшло в самі капіляри дуба.

Петро розгублено, майже механічно почав виконувати вказівку. Спочатку його рухи були млявими, наче він боявся розбудити привида всередині дерева. Але Маркіян стояв поруч, і його присутність діяла на Петра, як невидимий гідравлічний прес, що не давав відступити.

— Сильніше! — наказав тесля, і його голос перекрив шум вітру за стінами. — Втирай свій біль у цей дуб. Втирай свій страх «не встигнути», свою образу на війну, свою нереалізованість. Знаєш, у чому найстрашніша таємниця магії життя? Реалізуватися ніколи не пізно, бо справжня реалізація — це не результат на папері чи сума на рахунку. Це стан твого духу прямо в цю секунду. Якщо ти сьогодні, зараз, навчишся правильно і чесно тримати стамеску — ти вже реалізований як учень. А завтра ти будеш реалізований як майстер. Немає ніякого «потім» чи «колись». Є тільки оцей рух твоєї руки по дереву. Є тільки «зараз».

Петро тер так сильно, що на його лобі виступив густий піт, а м’язи на руках почали наливатися забутою силою. Колір його обличчя на очах почав змінюватися — з мертвого асфальтового на живий, гарячий, рум’яний. Він відчув, як через дерево до нього повертається якась первісна енергія.

— Я... я все життя боявся помилитися, — важко видихнув він, не зупиняючи роботи. — Проєктував мости й боявся, що одна цифра в розрахунках — і все завалиться. Боявся, що скажуть колеги, якщо мій міст не буде найвищим чи найгарнішим. Я жив у постійному страху перед оцінкою.

— Оце і були ваші справжні кайдани, — Маркіян схвально кивнув. — Викиньте свій калькулятор, яким ви рахуєте втрачені роки. У духа немає віку, у нього є тільки воля до втілення. Ви можете почати будувати мости з дерева. Маленькі мости через людські біди, через прірви нерозуміння. Повірте, це буде набагато важливіше за всі ваші колишні залізобетонні креслення. Прийміть те, що ви — вже не той амбітний інженер із Маріуполя. Ви — той, хто ви є сьогодні. Старий, досвідчений, побитий життям і шашелем дуб. Але живий і здатний тримати вагу світу.

У майстерні стало дивно тихо, лише чути було важке, ритмічне дихання Петра і шарудіння тканини об сухе дерево. Скриня під руками чоловіка почала змінюватися на очах, наче відбувалася алхімічна транзиція. Плями плісняви розчинилися, а глибокий, майже чорний колір мореного дуба почав виявляти таку неймовірну, дику красу природних візерунків, що Петро мимоволі зупинився, вражений побаченим.

— Боже... вона не просто стара... вона прекрасна, — прошепотів він, торкаючись ідеально гладкої, теплої поверхні.

— Ні, Петре, — Маркіян подивився йому прямо в очі, і Петро вперше побачив у них не силу, а глибоку людську доброту. — Це ви починаєте бачити красу в досвіді, а не в магазинній новизні. Це і є ваше істинне «друге втілення».