Серце рвуть на шматки нещадно, мов стріли,
Ті слова, що насправді звучать не хотіли.
Ті слова, що взялися спонтанно, нізвідки,
Зачиняють у душу всі двері та хвіртки,
Усі вікна, кватирки, щілинки і штори.
Зачиняєм надійно дорогу для горя.
Тільки пусто всередині стане натомість
Й розмаїттю на зміну прийде монотонність.
Монотонність у слові, у думці, у серці.
Свою ніжність ми вперто взуваємо в берці
І чеканимо крок, беручи за основу
Попередній урок і нестримане слово.
Те, що насправді ніхто не хотів говорити,
І в душі були інші слова-фаворити,
Паралельно велися зовсім інші розмови,
Ті, до яких не були ми готові.
Відредаговано: 19.10.2020