16. Пригоди Рибки Бульки та зелений луг

       У глибокому прозорому озері, де по дну стелилися м’які водорості, жила маленька золота рибка на ім’я Булька. Вона була дуже гарною: її луска виблискувала на сонці, а хвостик нагадував легку шовкову стрічку. Булька була веселою, але мала одну дивну мрію.

      Щодня вона підпливала до самої поверхні води і дивилася на берег. Їй дуже подобалося, як вітер гойдає високу траву, як на квіти сідають яскраві метелики і як весело стрибають по землі маленькі діти.

      — Ох, як би я хотіла жити там, на суші! — зітхала Булька, пускаючи бульбашки. — Там стільки кольорів, стільки цікавого! А тут лише вода та каміння.

      Старий Мудрий Сом, який жив під великою корчем, лише похитував вусами:

      — Булько, кожному своє місце. Ми, риби, створені для води. Вода — це наше життя, наш дім і наша сила.

      Але Булька не хотіла слухати. Одного разу вона побачила на березі дуже красиву червону квітку і вирішила: «Сьогодні я обов'язково вийду на сушу і потоваришую з метеликами». Вона розігналася, сильно махнула хвостиком і — гоп! — вистрибнула прямо на зелений берег.

     Спочатку Бульці все дуже сподобалося. Трава була м’якою і пахла медом. Сонце гріло її золоті боки. Метелик пролетів зовсім поруч, торкнувшись її крильцем.

      — Яке диво! — подумала рибка.

    Але вже за мить вона відчула, що їй стає важко дихати. Повітря було занадто легким і зовсім не таким, як прохолодна водичка. Її зябра почали пересихати, а ніжне тільце стало пекти від сонячних променів. Булька хотіла поворухнутися, але на суші її плавнички були зовсім безсилими. Вона не могла пливти по траві, вона могла лише безпорадно підстрибувати.

      — Рятуйте! Мені страшно! — хотіла крикнути вона, але з ротика не вилетіло жодного звуку.

     Світ навколо раптом став не таким прекрасним. Сонечко здавалося занадто гарячим, а трава — колючою. Булька зрозуміла, що без своєї рідної води вона може загинути. Вона дуже засумувала за своїм затишним озером і Мудрим Сомом.

     На щастя, повз берег проходила маленька дівчинка Катруся. Вона побачила, як у траві щось яскраво блищить.

       — Ой, маленька рибко! Як же ти сюди потрапила? — вигукнула дівчинка.

    Катруся обережно взяла Бульку в долоньки. Рибка відчула приємну прохолоду людських рук. Дівчинка підбігла до води і тихенько опустила Бульку в озеро.

      Щойно вода торкнулася луски, Булька ожила! Вона глибоко вдихнула зябрами, радісно махнула хвостиком і пірнула на саму глибину. Якою ж смачною здалася їй вода! Якими рідними були водорості!

       Булька підпливла до старого Сома і тихо сказала:

     — Ви мали рацію, дідусю. Світ на суші дуже гарний, але мій дім — тут. Тепер я знаю, що бути рибкою в чистій воді — це справжнє щастя.

      З того часу Булька більше не мріяла про життя на березі. Вона часто підпливала до поверхні, щоб привітатися з Катрусею, але завжди пам’ятала: найважливіше — цінувати те, ким ти є і де твій справжній дім.